ВІЗУАЛЬНА ПОЕЗІЯ СЕРГІЯ ПАРАДЖАНОВА. ДОСВІД ІНТЕРМЕДІАЛЬНОГО АНАЛІЗУ КОЛАЖУ «ОРФЕЙ

Анотація

Дослідження спрямоване на реконструкцію художнього алгоритму та семіотичної структури колажу Сергія Параджанова «Орфей», що походить із приватного зібрання колекції Гриньових. Автор розглядає цей твір як специфічну форму «стиснутого фільму», прагнучи довести, що колажна практика митця не є випадковою декоративною імпровізацією. Основна мета полягає у виявленні механізмів режисерського мислення, що інтегрують різні культурні коди та часові пласти в єдину кінематографічну цілісність, а також у легітимізації колажу як генетичного коду незнятої стрічки «Сповідь». Методологія. У роботі представлені авторські методи аналізу колажу, що базуються на конвергенції інтермедіальних оптик. Дослідження структуроване за трьома рівнями: семантичним (дешифрування символів), морфологічним (композиційний хіазм) та транзитним (сценографічна логіка). Використано методи іконологічної редукції для ідентифікації запозичених фрагментів творів Е. Барлаха, Ф. Снайдерса та Ю. Александрова. Наукова новизна. Уперше проведено комплексну реконструкцію колажу «Орфей», в результаті якої встановлено джерела всіх його візуальних компонентів. Обґрунтовано статус концептуальної фотографії в структурі колажу: фотографічні врізки (фрагменти скульптур та архітектурних макетів) інтерпретуються як документальні цитати з буття, що легітимізують умовний простір колажу як майбутню екранну реальність. Доведено, що Параджанов використовує фотографію як маркер об’єктивної дійсності кіно, протиставляючи її живописній суб’єктивності. Встановлено, що фігура Амфіона-Орфея є точкою перетину біографічного та міфологічного наративів майстра. Висновки. Дослідження підтверджує, що колаж «Орфей» функціонує за законами кінематографічного синопсису. Виявлений композиційний хіазм між статикою монохромної маски та динамікою падаючої вази створює ефект застиглого кадру, готового до розгортання в часі. Аналіз засвідчив, що символічна інверсія кольору та фактури дозволяє розглядати твір як автобіографічний маніфест. Запропоновані методи аналізу колажу дозволяють сприймати спадщину Параджанова не як набір інтуїтивних ескізів, а як цілісну систему режисерського проектування, де кожен об’єкт-знак виконує чітку драматургічну роль