ЖАНРОВІ ВИТОКИ ТА СВІТОГЛЯДНІ ЗАСАДИ ГАЛИЦЬКОЇ СПІВОГРИ

Анотація

Одним із жанрів, що потребують більш об’ємного дослідження у реконструкції цілісного панорамного образу української музично-театральної спадщини, є галицька співогра. Замовчувана протягом усього радянського періоду через авторство священиків ‒ композиторів і драматургів, співогра потребує як докладнішого вивчення у своїх нерозривних зв’язках з різними художніми джерелами, так і з’ясування умов її повернення на сучасну театральну сцену. Мета статті – з’ясування основних національних витоків та західноєвропейських прототипів співогри компо- зиторів-священиків другої половини ХІХ ст. та її спрямованості на виховну функцію в середовищі українців Галичини Методологія дослідження відображена у таких його завданнях: 1) аналіз основних досліджень, присвячених творчості композиторів-священиків та співогрі в українському музикознавстві; 2) вирізнення головних націо- нальних та західноєвропейських прототипів української галицької співогри; 3) обґрунтування етико-дидактич- ної спрямованості співогри; 4) узагальнення та розкриття перспектив подальших досліджень даної теми. Наукова новизна. У статті систематизовано витоки музично-сценічного жанру співогри, та прослідковано шляхи і способи досягнення композиторами-священиками багатоманітних цілей у цьому жанрі: утвердження своєї національної ідентичності; репрезентацію власної духовної традиції перед представниками інших народів, встановлення культурно-мистецьких зв’язків між сусідніми народами Висновок. Композитори-священики у співогрі послідовно плекали той напрям сценічного мистецтва, значен- ня якого для національної культури важко переоцінити і який в сучасних умовах все ще не втратив своєї акту- альності. Його вплив, попри всі авангардові та постмодерні модифікації сучасного театру, надалі залишається істотним в пошуках національних пріоритетів сценічного мистецтва. Безперечно, музичний сегмент галицької співогри впродовж багатьох десятиріч отримав самостійну художню «біографію». Як народна пісня, природно включена у фабулу драматичної дії, так і музика, яка спеціально писалась для окремих спектаклів композиторами-священиками, якщо розглядати їх цілісно, системно, складають вельми об’ємний пласт української культури.