СТИЛЬОВІ ЗНАКИ У ФОРТЕПІАННИХ КОНЦЕРТАХ МОРІСА РАВЕЛЯ: ВІД ІМПРЕСІОНІЗМУ ТА НЕОКЛАСИЦИЗМУ ДО ЕКЛЕКТИКИ ТА КІНОМУЗИКИ

Анотація

Останній період творчості М. Равеля, а саме 30-ті роки, здебільшого відрізняється від попередніх тим, що у творах цих років, навіть більш ранніх, представлені широта та різноманітність стильових векторів, які на той момент або вже закріпились у музичному мистецтві, або тільки почали розвиватись. Імпресіонізм/постімпресіонізм та неокласицизм, які становлять стильове обличчя музики композитора як постійні стильові напрями, згодом почали розріджуватись іншими, не менш яскравими та впізнаними, такими як джаз, напрями модернізму 30-х рр. (конструктивізм, урбанізм тощо), еклектизм та ін. Треба звернути увагу на еклектизм, оскільки у музиці Равеля цей напрям позначив появу нових творчих завдань та є своєрідним поворотом композиторського шляху загалом, у тому числі позначився на єдиному, на жаль, нереалізованому досвіді роботи композитора в кіно. Йдеться про останній його твір «Три пісні Дон Кіхота», які були написані для художнього пригодницького фільму «Дон Кіхот» Георга Вільяма Пабста (Великобританія – Франція, 1933). У процесі кіновиробництва стрічка зазнала кардинальних змін, і продюсер стрічки Константін Гефтман запросив до створення музики Жака Ібера, який мав у своєму доробку музику до кіно. Так, равелівські пісні залишились у клавірі. Це єдиний прояв інтересу композитора до кінематографу, але деякі композиційні принципи та стильове різноманіття його останніх творів можна пояснити впливом естетики кіномузики того періоду. Метою статті є аналіз стильових знаків у двох фортепіанних концертах Моріса Равеля, в тому числі порівняльний аналіз двох творів з точки зору їх спорідненості. Актуальність зумовлена сучасними підходами в мистецтвознавстві, які пропонують альтернативні традиційним методи у вивченні світової музичної класики. Безумовно, творчість французького композитора Моріса Равеля є джерелом для виникнення ідей, які кореспондуються з новітніми науковими розвідками щодо осмислення музичної спадщини. Новизна полягає в тому, що погляд на стилістику творів М. Равеля, в тому числі його фортепіанних концертів, з точки зору взаємодії різних видів мистецтв (зокрема, кіно) вперше розкриває цікаві сторінки творчості відомого композитора. Методологія базується на компаративному аналізі концертів Моріса Равеля, мистецтвознавчому та культурологічному підході в дослідженні взаємодії музичних структур, образного світу та методу композицій обох концертів. У висновку підсумовується, наскільки є близькими фортепіанні концерти зі стильової та композиційної сторони, які приховані знаки (в тому числі позамузичні) об’єднують ці два твори, враховуючи контекст та період їх написання.