РЕПЕРТУАРНА ПОЛІТИКА ОПЕРНОГО ТЕАТРУ «LA MONNAIE» В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ТЕНДЕНЦІЙ СЬОГОДЕННЯ
DOI:
https://doi.org/10.32782/facs-2023-2-6Ключові слова:
національна опера Бельгії «La Monnaie», репертуар, синтез мистецтв, режисерський театр, опера диригента, інтерпретаційне мислення, артист-вокаліст, сценічний часопростір.Анотація
Статтю присвячено діяльності національної опери Бельгії «La Monnaie», історія та сучасний стан котрої маловідомі в Україні. Репертуар творчого колективу театру «La Monnaie» засвідчує, наче у дзеркалі, загальні тенденції інтерпретації європейської опери. Актуальність проблеми зумовлена відсутністю інформації про цей славетний театр у вітчизняній оперології. Мета статті – висвітлити засади репертуарної політики національного оперного театру «La Monnaie» в аспекті виконавського бачення. Методи дослідження зумовлені специфікою музично-театральної практики і відносяться до когнітивного музикознавства: історико-жанровий – визначає компендіум законів драматургії та виконавських традицій європейської опери за 400 років її існування; стильовий аналіз оперної вистави скеровує на розуміння музичного твору через мислення композитора як підґрунтя для подальшої інтерпретації постановниками (режисером/диригентом), зусилля яких розкриває інтерпретативний підхід. Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що представлений матеріал є першим досвідом аналізу театральної практики «La Monnaie» в світлі інтерпретації оперної класики ХІХ ст.: зокрема, «Тангейзер» Р. Вагнера (під орудою режисера Яна Фабра і японського диригента Кадзуші Оно, 2004 рік) та «Аїда» Дж. Верді (режисер – Статіс Ліватинос; диригент – Ален Алтіноглу, 2017 рік) та інші. У світлі наукових дискусій щодо сучасних трансформацій опери в якості ознаки постмодерну постають дві тенденції – режисерський театр (націлений на оновлення візуально-сценічного ряду) та «опера диригента», які виборюють уявлення про оперу як невмирущий жанр новоєвропейської культури. У висновках автор відстоює «оперу диригента» як способу збереження оперної класики іманентними засобами вокально-музичної ідентичності (відповідності) композиторському першоджерелу. Опора на музично-критичну думку додають об’єктивного підґрунтя суб’єктивним міркуванням автора, обізнаного з сучасною практикою театру.
Посилання
Єфіменко А.Г. Режисерська інтерпретація оперної класики ХХ століття: Моріс Равель і Олександр Цемлінський на сцені Баварської державної опери. Часопис Національної музичної академії України імені П.І.Чайковського. Науковий журнал. №3 (16), 2012. С. 84–89.
Мельник Л. Народження скандалу з духу критики: Regie-театр та його віддзеркалення. Науковий вісник Національної музичної академії України імені П. Чайковського. Вип. 89 : Сучасний оперний театр і проблеми оперознавства : зб. ст. / ред.-упор. М. Р.Черкашина-Губаренко. Київ, 2010. С. 206–215.
Нестьєва М. Режисер і композитор – однодумці чи супротивники? Часопис Національної музичної академії України імені П.І.Чайковського. Науковий журнал. №3 (16), 2012. С. 11–18.
Черкашина М. Оперний Берлін через двадцять років. Часопис Національної музичної академії України імені П.І.Чайковського. Науковий журнал. №3 (16), 2012. С. 17–22.
Blanmont, Nicolas (2004). Tannhäuser: Fabre, mais aussi Ono. URL: https://www.lalibre.be/culture/ musique/2004/06/08/tannhauser-fabre-mais-aussi-ono-P6N6OEMCI5BDBMV7WMEBT3XUO4/
Dumont-Mergeay, Martine (2002). Aïda ou le triomphe de Robert. URL: https://www.lalibre.be/culture/ musique/2002/01/31/aida-ou-le-triomphe-de-robert-7MC7ENRYMVFBZO2ALIZHAOU4GA/
Jottrand, Claude (2017). Le drame intime au coeur de la vision de Livathinos. URL: https://www.forumopera.com/ aida-bruxelles-la-monnaie-le-drame-intime-au-coeur-de-la-vision-de-livathinos
Peeters, Bruno (2017). Aïda : un opéra de chef ? URL: https://www.crescendo-magazine.be/aida-un-opera-de-chef/
