СОЛЬНІ ВІОЛОНЧЕЛЬНІ ТВОРИ КІНЦЯ XVII – ПОЧАТКУ XVIII СТОЛІТТЯ ЯК ІНДИКАТОР РОЗВИТКУ ЗАХІДНОЄВРОНЕЙСЬКОГО ВИКОНАВСЬКОГО МИСТЕЦТВА
DOI:
https://doi.org/10.32782/facs-2023-4-3Ключові слова:
віолончель – соло, західноєвропейське музичне виконавство, мистецтво, риторичний аспект, доба бароко, Італія, технічний розвиток, інструменталістиАнотація
Мета статті – розкрити специфіку сольного віолончельного репертуару кінця XVII – початку XVIII століття, надати оцінку педагогічному, композиторському та виконавському рівню таких творів та їх ролі у загальному розвитку музичної культури Західної Європи доби бароко. Методологія. Для характеристики специфіки сольного віолончельного репертуару кінця XVII – початку XVIII століття у статті застосовано історико-порівняльний, інтонаційно-стильовий, структурно-системний методи. Для встановлення жанрово-стильових та функціональних особливостей віолончельних творів барокової доби використано методи компаративного та музикознавчого аналізу. Наукова новизна. З точки зору освоєння специфіки та розвитку технології гри на віолончелі розглядаються та порівнюються дві збірки сольних віолончельних творів, написаних у період 1689–1720 років в Італії: «7 Ricercare for solo-cello» (1689) Доменіко Габріелі [Domenico Gabrielli] та «Principij da imparare a suonare il violoncello e con. 12 Toccate a solo» (1720) Франческо Супріані [FrancescoSupriani]. Цей ракурс не набув широкого висвітлення у музикознавстві, не були предметом наукового вивчення і пропоновані твори. Висновки. У музичному навчанні епохи бароко основним критерієм виконання музики стає вимога виразної та розмовної гри. Даний матеріал у практичному аспекті знайомить нас з такими особливостями розвитку риторичних та технічних можливостей інструменту, основними виконавськими прийомами, виразними засобами, існуючими в період написання опусів. Наприклад, використання відкритих струн було однією з вимог при музичному виконанні. Зумовлено воно було тим, що на той час не використовувались (активно) верхні позиції на інструменті. Розглянуті збірки сольних віолончельних п’єс наочно відображають, як відбувався розвиток віолончельного виконавства у межах західноєвропейського музично-виконавського мистецтва. Проведено аналіз тонального плану та жанрово-стильовий огляд музичного матеріалу, відзначено основні технічні складнощі, що постають перед виконавцем під час виконання цих п’єс, подано практичні поради віолончелістам-інструменталістам, що має допомогти точніше розшифрувати текст і виконати твори максимально наближено до барокової стилістики.
Посилання
Арнонкур Н. Барокова музика як розмова : шлях до нового розуміння музики / пер. з нім. М. О’Ніл. 1995. 210 с.
Коденко І. Історичне виконавство як тенденція музичного мистецтва останньої третини XX – початку XXI століття : автореф. дис. ... канд. мист – ва : 17.00.03. Суми, 2021. 20 с.
Корретт М. Теоретичний та практичний методи гри на віолончелі. Париж, 1741. 53 с.
Ніколаєвська Ю. Аутентична виконавська стратегія та її сучасні трансформації. Аспекти історичного музикознавства. 2017. Вип. 10. С. 180‑198.
Сумарокова В. Історичні типи віолончельного виконавства в Україні. Наукові записки Тернопільський державний педагогічний університет ім. В. Гнатюка. Мистецтвознавство. 1999. № 2 (3). С. 84‑89.
Туріна Дж. Анотація до CD «Франческо Супріані (1678–1753) : Принципи навчання гри на віолончелі». URL: https://www.youtube.com (дата звернення : 25.08.2023 р).
Туріна Дж. Франческо Супріані (1678–1753) : Принципи навчання гри на віолончелі. Eighteenth – Century Music. Cambridge University Ptess. 2018. вип. 1. С. 97-99. DOI: https://doi.org./10.1017/S1478570617000550.
Kosciukiewicz J. Wiolonczela w epoce barocu. Cz. I. Notesu Muzyczny. Lodzi. 2018. № 1 (9). P. 9‑42. DOI: https://doi.org./10.5604/01.3001.0012.9895.
Vanscheeuwijck M. The Baroque Cello and Its Performance. Performance Practic Review. 1996. Vol. 9. № 1. Article 7. P.78 – 96. DOI: https://doi.org./10.5642/perfpr.199609.01.07.
Encyclopadia Britanica. URL: https://www.britannica.com (дата звернення : 27.08.2023 р.).