АНАЛІЗ СВІТУ МИСТЕЦТВА ЗАСОБАМИ ХУДОЖНЬОЇ ВИРАЗНОСТІ. ДОСВІД НАПРЯМКУ «ІНСТИТУЦІЙНОЇ КРИТИКИ»

Анотація

Метою статті є вказати особливості мистецького напрямку «інституційної критики», а також встановити головно особливості творчості митців, які працювали в даному напрямку. Термін «інституційна критика» використовується як загальне поняття для напрямку художників, які в своїх творах аналізують роботу музеїв, галерей та інших інституцій з метою дослідження та висвітлення внутрішніх механізмів роботи світу мистецтва, кураторства та виставкової діяльності. Історики мистецтва визначили дві основні хвилі або покоління «інституційної критики», які виникли в Західній Європі та США. Перша припадає на 1960-1970-ті роки. Вона акцентувалася на музеї та галереї, як інституції. Друга хвиля – починаючи з другої половини 1980-х років і далі. Напрямком її критики та досліджень був не тільки інституція музею чи галереї яка така, але й низка інших інституцій, від політичних до фінансових, і зрештою – художник як «інституція», коли він діє в рамках музею або галереї. Новизна дослідження пов’язана з тим фактором, що сучасне українське мистецтво все ще знаходиться в процесі своєї інституалізації. Розуміння того, що таке художні інституції для митців, проблеми співіснування артринок, артінституцій, кураторів, артменеджерів, директорів художніх галерей і музеїв та художників, залишаються і довго ще будуть залишатися актуальними. Методологічно автор спирався на праці дослідників та теоретиків напрямку «інституційної критики» Бенджаміна Бухло, Александера Альберро, Фрейзера Ворда, Хела Фостера, Андреа Фрейзер та інших. У висновках автор вказує на необхідність більш ґрунтовного дослідження творчості представників напрямку «інституційної критики» і зокрема виокремленню українських митців, які використовують техніки та надбання митців першої та другої хвиль «інституційної критики» для роботи в українському мистецькому середовищі.