ЕВОЛЮЦІЯ ОБРАЗУ ДЖИЛЬДИ В ОПЕРІ ДЖ. ВЕРДІ «РІГОЛЕТТО»: ВІД ІНТОНАЦІЙНОЇ ПРОСТОТИ ДО ДУХОВНОЇ ГЛИБИНИ
DOI:
https://doi.org/10.32782/facs-2025-2-2Ключові слова:
Дж. Верді, «Ріголетто», образ Джильди, тембр-амплуа, колоратурне сопрано, інтерпретаціяАнотація
Стаття присвячена аналізу образу Джильди в опері Джузеппе Верді «Ріголетто» у контексті розвитку вокальної партії та музичної драматургії персонажа. Метою дослідження є виявлення традиційних виконавських підходів до інтерпретації партії Джильди, а також акцентування на нових змістових і художніх тенденціях, що актуалізують її образ у сучасному сценічному втіленні. Особливу увагу приділено аналізу еволюції вокальної лінії Джильди впродовж опери, зміні інтонаційних, ритмічних та регістрових характеристик у зв'язку з драматичним розвитком персонажа. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні музикознавчого аналізу (вивчення мелодико-ритмічної структури вокальної партії, тональної драматургії, взаємодії вокальної та оркестрової тканини) із культурно-історичним підходом, що враховує особливості естетичних уявлень доби Дж. Верді. У роботі також використано принципи інтерпретаційного аналізу, що дозволяють оцінити тяглість традицій та новітні тенденції у виконавській практиці. Наукова новизна полягає у комплексному розгляді розвитку вокальної партії Джильди як художнього засобу розкриття її внутрішньої трансформації – від наївної дівчини до моральної героїні. Показано, що зміна мелодичної структури, ускладнення ритміки, використання певних регістрів і оркестрових фарб відіграють ключову роль у формуванні драматургії образу. Звернено увагу на те, що у партії Джильди Верді переосмислює традиційні прийоми bel canto, надаючи їм глибокого психологічного значення. Основні висновки свідчать про те, що образ Джильди в «Ріголетто» є не лише втіленням канонічного архетипу жіночої самопожертви, але й уособленням моральної переваги над оточенням. Композитор створює цілісну музичну траєкторію розвитку персонажа, в якій простота вокальної лінії та віртуозна техніка інтегруються в єдиний драматичний задум, розкриваючи духовне зростання Джильди від невинності до свідомого вибору жертовності.
Посилання
Ван Юйцзи. Вокал мецо-сопранових партій у творах Дж. Верді і Ж. Бізе. Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв : наук. журнал. 2024. № 2. С. 255–260.
Варварцев М. Між музикою і політикою: опери Верді в Україні (ХІХ ст.). Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. 2015. Вип. 24. С. 109-125.
Закрасняна Ж. М. Розвиток вокальної майстерності співака (на прикладі творів Джузеппе Верді). Імідж сучасного педагога, 2020. №2 (191). С. 101–104.
Маркова О. М. Поняття тембру-амплуа і філософії голосу в динаміці музикознавчих досліджень останніх десятиріч. Вісник НАКККіМ. 2023. № 3. С. 122–177.
Муравська О. В. Східнохристиянська парадигма європейської культури і музика XVIII- XX стол: монографія. Одеса, Астропринт, 2017. 564 с.
Чжан Мяо. Жанрово-композиційні детермінанти оперної мови як авторсько-виконавського феномена. Музичне мистецтво і культура: Науковий вісник Одеської національної музичної академії ім. А.В. Нежданової. Одеса: Астропринт, 2018. Вип. 27. Кн. 1. С. 326–336.
Hudson E. Gilda Seduced: A Tale Untold. Cambridge Opera Journal 4, № 3 (1992). P. 229–251.
Kerman J. Verdi and the Undoing of Women. Cambridge Opera Journal 18, № 1 (2006). P. 21–31.
Piave F. M. Verdi's Rigoletto: Complete Italian Libretto ( translated by Ellen H. Bleiler). New York: Dover, 1988. 77 p .
Rutherford S. Verdi, Opera, Woman. Cambridge: Cambridge University, 2013. 303 p.