ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЦИМБАЛІВ У ЄВРОПЕЙСЬКІЙ МУЗИЧНІЙ КУЛЬТУРІ ХІХ-ХХ СТОЛІТТЯ (ОРГАНОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ)
DOI:
https://doi.org/10.32782/facs-2025-2-19Ключові слова:
цимбали, конструкція, удосконалення, народно-інструментальне виконавство, акустичні властивостіАнотація
У сучасній світовій музичній культурі цимбали займають важливе місце, виступаючи унікальним містком між народною традицією та академічним мистецтвом. Багатий тембр і широкий діапазон робить цимбали затребуваними серед виконавців народної, класичної та естралної і навіть джазової музики. Зростаючий інтерес зумовлений не лише музичною виразністю цього інструмента, а й багатою історією розвитку, що відображає складні процеси культурної взаємодії та технічних інновацій у різних європейських країнах. Ця тематика є актуальною для наукового дослідження, оскільки дозволяє глибше зрозуміти еволюцію цимбалів, їх роль у формуванні національних музичних шкіл і вплив на сучасну виконавську практику. Мета статті полягає у виявленні закономірностей та особливостей конструктивної трансформації цимбалів у європейських країнах XIX–XX ст., а також у визначенні впливу соціокультурних, професійних і технологічних чинників на формування різних типів цього інструмента та їх інтеграцію у професійну музичну практику. Методологія. У статті використано органологічний аналіз для вивчення конструктивних особливостей цимбалів, історико-культурний аналіз для з’ясування впливу соціокультурних і етнічних чинників на їх розвиток, порівняльний метод для зіставлення національних варіантів інструмента, а також джерелознавчий аналіз для опрацювання наукових та архівних джерел.Наукова новизна полягає в комплексному органологічному дослідженні конструктивної еволюції цимбалів у європейській музичній культурі XIX - XX століть. Висновки. Еволюція цимбалів відбувалася двома основними шляхами: – універсалізація (створення концертних моделей, якиі стали прикладом поєднання різноетнічних та різночасових технічних можливостей та знахідок у сфері конструкторського вдосконалення і утвердилися як об’єкт цимбального професіоналізму в багатьох європейських країнах); – спеціалізація (адаптація традиційних інструментів до потреб національних музичних шкіл, наслідком яких стала поява угорських, українських, латвійських, молдовських цимбалів тощо).
Посилання
Баран Т. Цимбали та музичний професіоналізм. Львів : Афіша, 2008. 224 с.
Гуменюк А. Українські народні музичні інструменти. Київ : Наукова думка, 1967. 243 с.
Лисенко М. В. Народні музичні інструменти на Україні / за ред. М. Т. Щоголь. Київ : Мистецтво, 1955. 62 с.
Незовибатъко О. Українські цимбали. Київ : Муз. Україна, 1976. 54 с.
Незовибатько О. Українські цимбали та їх удосконалення : автореф. дис. канд. мистецтвознавства : 17.00.03. Київ, 1971. 25 с.
Незовибатько О. Школа гри на українських цимбалах. Київ : Мистецтво, 1966. 301 с.
Супрун-Яремко Н. О. Цимбали в системі наукових поглядів Гната Хоткевича : Шостий світовий конгрес цимбалістів : наук. зб. / Львів, 2001. С. 54-58.
Теуту І. Українські цимбали як об’єкт наукового дослідження : Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії. Вип. 14. Київ, 2014. С. 53–60.
Хоткевич Г. Музичні інструменти українського народу / 2-га ред. Харків : Вид-во Савчук О., 2012. 512 с.
Шрамко І. З історії цимбалів. Київ : Музика, 1983. С. 13–14.
Шрамко І. Українські цимбали / Народна творчість та етнографія. № 4 (218). 1989. С. 13–22.