ПЕРЕТИН ТРАДИЦІЙ ВІДЕНСЬКОЇ ТА НОВОВІДЕНСЬКОЇ ШКІЛ У РАННІЙ ТВОРЧОСТІ НІКОСА СКАЛКОТАСА

Анотація

Композитор Нікос (Ніколаос) Скалкотас (грецьк. Νίκος Σκαλκώτας, нім. Nikos Skalkottas, 1904 – 1949) став відомим за межами Греції, серед іншого, після того, як Арнольд Шенберг назвав його одним із десяти своїх найталановитіших учнів, яким вдалося знайти власний спосіб застосування серійної техніки і стати справжніми композиторами. Мета дослідження – вивчити становлення індивідуальної манери Ніколаоса Скалкотаса як представника грецького музичного авангарду першої половини ХХ століття на прикладі його ранньої творчості. Здійснена спроба простежити становлення індивідуальної манери Ніколаоса Скалкотаса на прикладі його раннього твору – «15 Маленьких варіацій для фортепіано», створених перед початком навчання в класі Арнольда Шенберга. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що згадані Варіації розглядаються як своєрідне введення до творчості композитора, що дозволяє визначити компоненти його стилю та їх взаємодію. Показано використання у творі класичних кліше, подібних до фактури фортепіанних варіацій Бетховена, а також їх поєднання з додекафонічними принципами композиції, зокрема серійними рядами, рефлексією та асиметрією їхніх фрагментів. Взаємодіяння у Варіаціях двох стильових гігантів – Віденської та Нової віденської шкіл, яка призводить до появи драматургічного конфлікту. Особливе значення надається лінгвістичним та психологічним аспектам комунікації класичного та сучасного компонентів та зародженню індивідуального «висловлювання» Н. Скалкотаса, яке можна розглядати як ранню ознаку формування його власної композиторської ідіоми. Методологія: у дослідженні були застосовані методи музичного, лінгвістичного, психологічного, історичного, феноменологічного і порівняльного аналізу. Зроблені висновки про багатобічну взаємодію стилістики Віденської і Нової віденської шкіл при становленні індивідуальної композиторської манери Н. Скалкотаса.