ТРАДИЦІЙНИЙ СПІВ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ВОКАЛЬНО-СЦЕНІЧНІЙ КУЛЬТУРІ: ІНТЕРПРЕТАЦІЙНІ СТРАТЕГІЇ ТА ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ПРАКТИКИ

Анотація

Метою статті є дослідження функціонування традиційного співу у сучасній вокально-сценічній культурі України, зокрема аналіз інтерпретаційних стратегій та трансформаційних практик на прикладі творчості окремих виконавців (Ю. Йосифович, А. Матвієнко, К. Чилі та Ю. Юріна). Результати дослідження засвідчують, що інтерпретаційні стратегії сучасних виконавців мають різну художню спрямованість – від збереження тембрової природності та первісної манери звуковидобування до створення постфольклорних, експериментальних моделей. У творчості Ю. Йосифовича простежується тяжіння до камерної сценічної реконструкції традиційного співу; у виконанні А. Матвієнко – делікатне поєднання родової автентики з напівакадемічною вокальною технікою; у К. Чілі – глибока духовно-метафорична інтерпретація народних мелодій через призму world music; у Ю. Юріної – поєднання традиційної мелодики з електронними ритмами та урбаністичним звучанням. Наукова новизна полягає у спробі системно осмислити традиційний спів як багатовимірний феномен сучасної вокальної культури, що функціонує на перетині етнічного, академічного й естрадного дискурсів. Вперше узагальнено художньо-виконавські моделі сучасних інтерпретацій народного співу, які репрезентують новий тип вокальної ідентичності в українському культурному просторі. Висновки: наголошено, що сучасні трансформаційні практики не заперечують автентику, а розширюють її смислові межі, інтегруючи народну пісенну традицію в контекст глобальної сценічної культури. Традиційний спів набуває функції комунікативного мосту між минулим і сучасністю, формуючи основу для розвитку національного вокального бренду України.