ВИКЛАДАННЯ РИСУНКА ДЛЯ ДИЗАЙНЕРІВ У ВИЩІЙ ШКОЛІ: МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Анотація

У статті порушено проблему зміни парадигми викладання академічних дисциплін у вищій дизайнерській освіті на тлі цифровізації, алгоритмізації знання та зниження інтересу до класичної академічної підготовки. Актуальності набуває звернення до викладацького й художнього досвіду, щоб осмислити сучасні тенденції візуалізації зображення на площині. Мета дослідження полягає в обґрунтуванні значущості академічного рисунка у навчальному процесі та адаптації процесу викладання до нових вимог сучасного світу. Методологія дослідження включає комплексний підхід, що поєднує аналіз дослідницького дискурсу візуальної культури, порівняльний аналіз сучасних освітніх програм та емпіричне спостереження за навчальним процесом художньо-дизайнерських спеціальностей. Також застосовано аналітичний метод для виявлення змін у підходах до рисунка та візуалізації зображення в умовах цифровізації. Метод узагальнення педагогічного досвіду використано для формулювання практичних рекомендацій щодо збереження академічних принципів у сучасній дизайнерській освіті. Наукова новизна полягає в актуалізації створення нової методики викладання рисунка для дизайнерів, яка потребує балансу між академічною традицією та новітніми підходами і засобами створення зображення. Рисунок розглядається як мова художнього мислення, що вимагає адаптації до нових умов. Результати дослідження. Обгрунтовується, що збереження логіки послідовного ускладнення завдань, поєднання практики з аналітичним підходом, формування усвідомленого розуміння форми – ті чинники, що здатні забезпечити якість підготовки фахівців у сфері дизайну в часи радикальних змін технологічних і культурних парадигм. Доводиться важливість академічних дисциплін як фундаменту формування професійних компетенцій дизайнера незалежно від цифрового рівня середовища. Обгрунтовується необхідність збереження традиції як засобу формування візуального мислення, художнього смаку, здатності до візуального аналізу та узагальнення. Пропонується орієнтація на емпіричний підхід як засіб конкретизації творчих принципів, пов’язаних з логікою побудови зображення. При цьому враховується проблема відставання дизайнерської освіти від діджитал-попиту.