ТРАНСФОРМАЦІЯ МУЗИЧНОГО ПРОСТОРУ В КАМЕРНО- ІНСТРУМЕНТАЛЬНІЙ МУЗИЦІ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТЬ

Анотація

В статті осмислюється надзвичайно актуальна для музикантів – виконавців та дослідників проблема трактування музичного простору як такого, що в сучасну епоху трансформуючись змінює деякі свої якості набуваючи нових смислів і ролей в інструментальній музиці. Цей простір усе частіше постає сьогодні як складна, багатошарова сонорно-акустична структура, що формує музичний текст і сприймається як нова художня реальність. Метою дослідження виступає простежування генези виникнення та трансформації означеного явища музичного простору в нових жанрових типологіях інструментально-ансамблевої музики постмодернової епохи аж до сучасних стильових перетворень ХХІ століття. Сучасний етап розвитку музичного мистецтва актуалізує потребу в глибшому осмисленні феномену просторових трансформацій у межах ансамблевого виконавства, а також самого звукового простору, який дедалі більше набуває символічної «матеріальності» та концептуального змісту. Методологія. Методологічною базою дослідження виступає комплексний підхід, провідним методом є аналітичний, узагальнюючий, з елементами компаративного, культурологічного, філологічного та нових підходів до аналізу вже відомих явищ музичного мистецтва. Наукова новизна. Означене нове сприйняття звукового простору як нової звучащої субстанції в камерно-ансамблевій музиці та зміна характеру взаємин з ним постають певним парадоксальним явищем. Адже саме камерно-інструментальне музикування (від італ. camera – кімната, зала, храм), що належить до просторових видів мистецтва, традиційно існує в чітко визначеному, здебільшого обмеженому просторі. Вперше розглядується трактування художнього простору в окремих інструментально-ансамблевих творах українських композиторів: Вікторії Польової, Олени Томльонової; європейських та східних композиторів – в творах яких в різних авторських сонорно-стильових рішеннях в відтворенні простору та просторових явищ виявляємо образні «вилазки» в прикордонні території художнього життя (К. Штокгаузен, Дж. Крамб, Кр. Черроне, Сінцзімін Пан). Висновки. У висновках акцентується відносна нерозробленість даного феномену, в порівнянні з категорією часу в музиці, так як Час у часово-просторовому континуумі розглядається окремо та багатосторонньо. Але у сучасному інструментально-ансамблевому музикуванні осмислення трансформації просторових показників, а також самого звучащого простору, який все більше символічно «матеріалізується» набуваючи символічної матеріалізації виявляється все більше значущим, плідним та актуальним.