ОБРАЗ СОЛІСТКИ-АКТОРКИ В НАРОДНО-ВОКАЛЬНОМУ МИСТЕЦТВІ: ВОКАЛ, ЖЕСТ, ДРАМАТУРГІЯ

Анотація

У статті здійснено музикознавче осмислення образу солістки-акторки в народно-вокальному мистецтві як складного синтетичного художнього феномена, що формується у взаємодії вокально-інтонаційної, жестово- тілесної та драматургічної складових виконавського процесу. Метою дослідження є виявлення специфіки формування сценічного образу солістки народного співу в умовах сучасного концертно-сценічного простору, де традиційна народна пісня функціонує не лише як фольклорний зразок, а як драматургічно організований художній твір. Методологічну основу роботи становлять виконавсько-аналітичний, інтонаційно-стильовий та структурно-драматургічний підходи, а також елементи фольклористичного аналізу й міждисциплінарні положення теорії «втіленого голосу», що дозволяють розглядати народний сольний спів як цілісну сценічну дію. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному аналізі образу солістки-акторки саме в контексті народно-вокального мистецтва, де жест і тілесність обґрунтовуються як повноцінні семантичні компоненти виконавського процесу, а драматургія трактується як внутрішньо зумовлений психологічний механізм сценічної інтерпретації. У результаті дослідження встановлено, що вокальна інтонація формує емоційно-смислове ядро образу, жестово-тілесна виразність забезпечує його сценічну переконливість, а драматургічне мислення надає виконанню внутрішньої логіки та художньої завершеності. Доведено, що народне сольне виконання в сучасному сценічному просторі ґрунтується не стільки на зовнішній театралізації, скільки на глибокому внутрішньому проживанні пісенного образу, що забезпечує емоційну достовірність і художню переконливість виконання та актуалізує народно-вокальне мистецтво в сучасному культурному контексті.