ТЕАТРАЛІЗАЦІЯ FASHION-SHOW ЯК СЕМІОТИЧНА СИСТЕМА: ОГЛЯД НАУКОВИХ ПІДХОДІВ

Анотація

Стаття присвячена комплексному аналізу феномену театралізації сучасного fashion-show через призму семіотичної теорії. Мета статті – дослідити, як інтеграція театралізації трансформує fashion-show з комерційної презентації в багаторівневий художній текст, що генерує культурні значення та інтенсифікує комунікацію. Аргументується, що театралізація створює унікальну семіосферу (за Ю. Лотманом) – замкнутий комунікативний простір, де кожен елемент функціонує як знак у взаємопов’язаній системі. Ця система не лише презентує одяг, взуття, аксесуари та ювелірні вироби, а й конструює наратив, емоційний досвід та культурні коди. На основі синтезу класичних праць Р. Барта про моду як мову та сучасних досліджень перформансу (Ф. Гранта, М. Буше, К. Еванс) стаття детально розглядає чотири ключові семіотичні підсистеми театралізованого fashion-show, що перебувають у постійному діалогічній взаємодії. По-перше, сценографія як семіотичне поле: простір показу (локація, архітектура подіуму, світло, звук, кольори, спецефекти) аналізується як потужний інтертекстуальний знак, що задає первинні коди для сприйняття колекції та формує міфологему події (А. Рокамора). По-друге, тіло моделі як активний знак-виконавець: акцент робиться на перформативності тіла, де хода, міміка, пластика, жест та взаємодія з простором виступають невербальними кодами, що транслюють характер, концепцію колекції та соціокультурні позиції бренду (А. Гончарова, О. Бувалець). По-третє, одяг у контексті сценічного дійства: доводиться, що театральний контекст радикально змінює семіотичний статус одягу, дозволяючи використовувати його як гіперболізова- ний, гротескний або метафоричний знак для вираження художньої, соціальної чи політичної ідеї, виходячи далеко за рамки утилітарної функції (О. Медвідь). По-четверте, глядач як учасник семіозису: fashion-show розглядається як ритуальна та інтерактивна практика, де аудиторія, будучи включеною в дійство через механізми запрошення, імерсивності та прямої комунікації, стає співавтором процесу творення значення, а сама подія функціонує як інструмент легітимації бренду та формування спільноти (Дж. Ентвісл). У статті робиться висновок, що театралізація є потужним інструментом семіотичного посилення та ускладнення комунікації. Вона множить коди для «зчитування», активує інтертекстуальні зв’язки з креативними індустріями та актуальним соціокультурним контекстом, а також перетворює комунікацію на емоційно навантажений ритуал. Таким чином, fashion-show утверджує себе не просто як формат презентації одягу, взуття, аксесуарів та ювелірних прикрас, а як самостійна синтетична форма сучасної культури, що активно продукує актуальні смисли, культурні образи та ідентичності. Дослідження базується на критичному аналізі та синтезі наукових праць українських (О. Бувалець, Л. Шевченко, О. Медвідь, А. Гончарова) та міжнародних авторів, що забезпечує комплексне бачення феномену. Наукова новизна роботи полягає у системному об’єднанні семіотичної та перформативної парадигм для аналізу fashion-show, а також у виокремленні прогалин для майбутніх досліджень, зокрема щодо впливу цифрових форматів та нейронаукових аспектів сприйняття театралізованого fashion-show. Наукова новизна роботи полягає в комплексному семіотичному аналізі fashion-show, що вперше розглядається як цілісна комунікативна система з театралізації чотирма взаємопов’язаними підсистемами. У статті синтезовано міжнародні та вітчизняні джерела, а також виокремлено прогалини для подальших досліджень у галузі цифрової та компаративної семіотики fashion-show