СОЦІАЛЬНА ПІДТРИМКА СТАРОСТІ ТА МІЖПОКОЛІННА СОЛІДАРНІСТЬ У КОНТЕКСТІ ДЕМОГРАФІЧНОГО СТАРІННЯ: ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД

Анотація

Актуальність дослідження зумовлена стрімким зростанням частки осіб похилого віку в демографічній структурі суспільства та комплексом викликів, що виникають у зв’язку з цим процесом. У фокусі наукового аналізу перебувають історично сформовані підходи до міжпоколінної взаємодії, зокрема: трансформація ролі державних інститутів, сімейних моделей та соціальних практик у забезпеченні підтримки й опіки над людьми старшого віку. Мета статті – здійснення ретроспективного аналізу практик соціальної підтримки людей похилого віку як механізму міжпоколінної взаємодії в традиціях західноєвропейської цивілізації. Особливу увагу зосереджено на з’ясуванні їх ролі у формуванні адаптаційного потенціалу суспільства до сучасних демографічних викликів, пов’язаних зі старінням населення. У дослідженні застосовано міждисциплінарний підхід із залученням історико-порівняльного, структурно-функціонального та герменевтичного методів. Використано ретроспективний аналіз західноєвропейських практик соціальної підтримки літніх людей у контексті зміни соціальних інститутів. Оригінальність цього підходу полягає в інтерпретації інститутів соціальної підтримки людей похилого віку не лише як механізмів захисту, а як чинників, що реконфігурують (а подекуди й послаблюють) природну основу міжпоколінної взаємодії. Доведено, що інституційна підтримка як вид «формалізованої солідарності» співіснує з «емоційною солідарністю», закоріненою у родинному досвіді. У випадках, коли перша починає домінувати над другою, відбувається функціональне заміщення, яке в довгостроковій перспективі призводить до ерозії міжпоколінного контракту. У ході ретроспективного аналізу встановлено, що міжпоколінна солідарність та різноманітні соціальні практики підтримка старості мають глибокі історичні корені у європейській традиції і виступають не лише як гуманітарна норма, а й як важливий соціальний механізм адаптації суспільства до демографічних змін. Еволюція цих практик засвідчує необхідність збереження ключових принципів міжпоколінної взаємодії, таких як відповідальність та солідарність, що сприяють інтеграції літніх людей у суспільне життя і підтримують міжпоколінний баланс. Отримані результати можуть бути використані для осмислення концептуальних основ формування стратегії активного довголіття, яка базується на історичному досвіді й відповідає викликам XXI століття.