СОЦІАЛЬНА ПРОФІЛАКТИКА ЯК СТРАТЕГІЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУСПІЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ В УМОВАХ СУЧАСНИХ ВИКЛИКІВ

Анотація

Мета дослідження полягає у комплексному визначенні змістових компонентів та ключових вимірів соціальної профілактики як стратегічного інструменту забезпечення суспільної безпеки в умовах зростаючих соціальних ризиків та сучасних глобальних викликів, зумовлених політичною нестабільністю, військовими конфліктами, економічними кризами та глобальними соціальними трансформаціями, обґрунтовується необхідність переходу до проактивної моделі превентивної діяльності, яка передбачає не лише оперативне реагування на кризові ситуації, а й випереджальне усунення їхніх причин. Систематизовано чотири ключові виміри соціальної профілактики: індивідуально-поведінковий, соціально-інфраструктурний, культурно-нормативний та інституційно-управлінський. Висвітлено роль профілактичних програм у забезпеченні гідних умов життя, соціальної інтеграції та адаптації населення до нових умов існування. Особлива увага приділена концепції салютогенезу, яка концептуально зосереджена на ідеї розвитку внутрішніх ресурсів особистості, формуванні когерентності та стресостійкості. У статті також проаналізовано сучасні класифікації профілактичних програм (універсальні, селективні, індикативні) та визначено чинники ризику й захисні фактори у сфері профілактичної роботи. Увага зосереджена на важливості нормативно-правового забезпечення, міжвідомчої взаємодії та інституційної спроможності формування ефективної системи соціального захисту. Зроблено висновок, що стратегічне значення профілактики полягає у зміцненні державної політики соціальної безпеки. Перспективами подальших досліджень є розробка критеріїв ефективності профілактичних втручань, вивчення механізмів когерентності та інноваційних технологій превентивної діяльності з урахуванням контекстуальних особливостей цільових груп населення.