ОПТИМІЗАЦІЯ МОВНИХ СТРУКТУР ЯК УНІВЕРСАЛЬНА СКЛАДОВА МОВНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ

Анотація

У статті представлене психолінгвістичне дослідження, спрямоване на виявлення, оцінку та аналіз загальних еволюційних змін, що має зазнавати будь-яка мова в процесі свого розвитку. У якості базової гіпотези слугувало припущення відомого французького вченого Люсьен Леви-Брюля про можливість поділу мов на стародавні та розвинуті. У теоретичній частині проаналізовано еволюційні особливості англійської й німецької мов, а також мов Суахілі та старопапуаської мови. Аналізуючи наукові праці відомих європейських та вітчизняних вчених, доведено той факт, що поділ мов на стародавні та сучасні буде надто умовним та суб’єктивним. Водночас виявлено певну тенденцію, яка вказує на те, що більш давні мови відображають опис послідовності подій більш громіздко. В емпіричній частині порівняно латинську, старослов’янську й українську мови на основі текстових матеріалів Старого Заповіту, Нового Заповіту та Стародавніх міфів. У практичній частині виявлено факт значної відмінності між старослов’янською та українською мовами в кількості мовних структур при передачі змісту згаданих вище текстів. Водночас аналогічні відмінності у кількості мовних структур між українською й латинською та старослов’янською й латинською перебувають за межами значущості різниці. Описане дослідження дало достатньо підстав, щоб визнати наявність феномену оптимізації мовних структур як певної тенденції, що впливає на еволюційний розвиток значної частини мов. Проте встановлена тенденція не проявляє себе в кожному конкретному прикладі, тому не може слугувати універсальною аксіомою.