ВІКОВА ІДЕНТИЧНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ ЯК ПРЕДМЕТ ПСИХОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Анотація

У статті здійснено теоретичний аналіз існуючих підходів щодо концепції вікової ідентичності особистості. Представлено огляд результатів емпіричних досліджень вікової ідентичності представників різних вікових груп. Визначено, що вікова ідентичність є складним психологічним феноменом, який відображає сукупність різних вимірів віку особистості. Провідну роль у формуванні вікової ідентичності відіграють процеси категоризації та самокатегоризації. У віковій ідентичності особистості безпосередньо відображається її власний емпіричний досвід дорослішання та старіння. Чисельність вимірів вікової ідентичності представлена у науковій літературі такими параметрами як «хронологічний вік», «суб’єктивний вік», «ідеальний вік», ідентичність з віковою групою, ідентичність з поколінням, «минуле Я». Процеси порівняння реалізуються індивідом у декількох напрямах: порівняння себе з «усередненим» представником власної вікової групи; порівняння себе зі стереотипними уявленнями про представників свого покоління, як про групу осіб, що розвивалися у єдиному історико-соціальному контексті; порівняння з реальними однолітками; порівняння з самим собою у минулому. Індивіди тяжіють до більш позитивної оцінки себе та свого стану у порівнянні з однолітками. Різниця між суб’єктивним та реальним віком зростає по мірі дорослішання та старіння індивіда. Чим старшим є індивід, тим, зазвичай, він більшою мірою незадоволений власним віком. Прагнення до молодшої вікової ідентичності та здатність вибірково ідентифікувати себе з позитивними характеристиками власної вікової групи, уникаючи негативних, виконує адаптивну функцію, допомагаючи індивіду пручатися негативним стереотипам щодо дорослішання та старіння та долати можливі вікові втрати.