МОРАЛЬНО-ЦІННІСНІ ОСНОВИ РЕЛІГІЙНОЇ ЕТИКИ ЯК ФАКТОР ДУХОВНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ ОСОБИСТОСТІ: ФІЛОСОФСЬКО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Анотація

Питання про природу добра і зла постає перед кожною людиною протягом усього її життя. Від найдавніших часів людство прагнуло знайти відповіді на ці «вічні» дилеми. Та вже сам факт, що ми їх ставимо, свідчить про наше занурення у сферу етики – сферу роздумів про моральність і людські цінності. Уникнути цих болісних і гострих питань неможливо, адже саме життя знову і знову ставить нас перед ними. Це, своєю чергою, спонукає замислитися і над іншим: чи існують універсальні, остаточні відповіді, що мають значення для всіх, чи кожен з нас мусить шукати свій власний шлях і обирати те, що найближче його серцю? Отже, чим гостріші виклики постають перед нами і чим непевнішими видаються обрії майбутнього, тим сильніше сучасна людина прагне знайти міцну опору – щось, заради чого варто жити, що могло б слугувати орієнтиром для її тривожної душі, критерієм для оцінки власних вчинків. Свідомо чи ні, вона знову і знову повертається до питань моральності, до вибору життєвих цінностей, адже повністю відмовитися від них неможливо. Особливої ваги набуває сьогодні особиста культурно-етична позиція людини – та, що ґрунтується на повазі до реальності, визнанні непорушності моральних засад, глибокому усвідомленні унікальності й значущості людського покликання. Це позиція внутрішньої свободи, яка проявляється через опору на моральний потенціал культури, релігії та духовного досвіду. У всі часи, незалежно від історичних обставин, людина відчуває потребу в незмінних, вищих ціннісних орієнтирах – тих, що зміцнюють її дух, наповнюють життя сенсом і визначають його активну спрямованість. Метою статті є висвітлення ролі особистості в релігійному житті, аналіз специфіки релігійної етики як соціокультурного феномена, форми самовизначення індивіда та спільноти, а також розкриття впливу релігійної культури й морально-ціннісних орієнтирів на процес становлення, формування та самовизначення особистості. Наукова новизна. У статті культура та релігійна етика розглядаються як філософсько-культурологічна проблема. Обґрунтовується теза про те, що вихідним постулатом як релігійної, так і моральної свідомості виступає окрема людська особистість. Наголошується, що і мораль, і релігія належать до світу цінностей, у якому домінують не стільки раціональні засади, скільки почуття, віра, емоційні схильності та прив’язаності; в цьому світі діють не сухі абстрактні поняття, а живі образи. Аналізується характер взаємодії релігії та моралі, який зумовлений як їхніми спільними рисами, так і сутнісними відмінностями. У висновку наголошується на незмінному значенні моралі, морального світогляду та ставлення до світу в системі культури людства. Підкреслюється, що етика охоплює надзвичайно широке коло духовних пошуків людини, об’єднаних спільною ідеєю – добровільного обмеження особистих суб’єктивних прагнень заради вищих смисложиттєвих цінностей. Зазначається, що етична свідомість спирається на духовний потенціал, розроблений філософією, та на її осмислення інтегрального людського досвіду. Особливо підкреслюється, що моральне ставлення людини до світу – у будь-якій своїй формі – завжди орієнтоване на ідеал Добра.