СТУДІЙНІСТЬ ТА СПОНТАННІСТЬ: КУЛЬТУРОЛОГІЧНА МОДЕЛЬ ПІДГОТОВКИ ТЕАТРАЛЬНОГО МИТЦЯ XXI СТОЛІТТЯ

Анотація

Мета роботи – розкрити культурологічні засади студійної моделі підготовки театрального митця як дієвого механізму формування «спонтанної режисури», здатної протистояти алгоритмізованому медійному середовищу та військовій турбулентності 2020-х років, а також показати, що театр-студія виконує функцію простору культурного спротиву, де акт творчості стає актом етичного вибору. Дослідження спрямоване на побудову теоретичної моделі, що описує механізми трансформації індивідуальної творчості в колективну без втрати авторської специфіки, а також на виявлення індикаторів ефективності студійної практики в умовах медіатизованої культури XXI століття. Методологія – міждисциплінарний теоретико-аналітичний синтез, оснований на культурологічній герменевтиці, дискурсивному аналізі та порівняльно-історичному методі. Ключові категорії осмислюються крізь призму концептів Ж. Дельоза й Ф. Гваттарі – «верстати суб’єктивації», «плато», «мале мистецтво», співвіднесених із лабораторними практиками Ex Machina Р. Лепажа, концепцією лімінальних стратегій Ж. Бортнік та внутрішньою динамікою харківського студійного руху. Додаткову аналітичну перспективу задає поняття «альтернативної реальності театру», що розглядається як механізм виходу за межі тотальної алгоритмізації масової культури.Наукова новизна – введення категорії «спонтанна режисура», що описує синергетичну здатність режисера миттєво поєднувати інтуїтивне рішення з рефлексивним культурним кодом, яка формується саме у студійній екосистемі; розкриття студії як резонансної мережі «плато», де авторська суб’єктність вибудовується через взаємодію тілесно-духовних практик. Поєднання хатха-йоги, пранаям, медитативних технік, езотерико-філософського дискурсу та поліфункціональної структури праці, а також формулювання вимірюваних індикаторів ефективності студійної моделі та усвідомлення культурологічних засад, які забезпечують цю динаміку в умовах медіатизованої культури.Висновки – студійне середовище забезпечує біфуркаційне поле, що прискорює становлення режисерської індивідуальності порівняно з університетською освітньою моделлю; механізм творчого відбору здійснюється через горизонтальний розподіл ролей та проєктну відповідальність, створюючи компенсаторний імунітет до інституційного тиску; інклюзивна фільтрація за принципом «бажання замість диплома» генерує соціальний ліфт і підвищений культурний резонанс; спонтанна режисура як системна композиція в реальному часі принципово відрізняється від традиційної імпровізації; подальші дослідження доцільно спрямувати на розробку кількісного індексу студійної ефективності та адаптацію отриманих результатів у стандартах вищої художньої освіти.