ВОКАЛЬНО-СЦЕНІЧНЕ МИСТЕЦТВО ТЕАТРУ «БЕРЕГИНЯ» У ВИМІРАХ ПОСТФОЛЬКЛОРНОЇ ЕПОХИ

Анотація

Метою дослідження є аналіз вокально-сценічного мистецтва театру українського фольклору «Берегиня» в контексті постфольклорної епохи та виявлення його художніх, інтерпретаційних і комунікативних особливостей. Результати дослідження свідчать, що театр «Берегиня» є прикладом живої трансформації народної творчості, де фольклорна спадщина стає засобом духовного самовираження, формування національної ідентичності та художньої інновації. Колектив демонструє здатність творчо переосмислювати традиційні форми, інтегрувати їх у сучасний сценічний контекст та комунікувати з різними поколіннями глядачів. Дослідження показало, що театр реалізує принципи синтезу традиційного й сучасного, поєднуючи автентичний спів, драматургію, хореографію, сценографію та музичний супровід у цілісну художню форму. Вистави «Берегині» демонструють переосмислення фольклорного матеріалу: народні пісні й обряди стають засобом створення сценічного образу, символу та комунікативного повідомлення. Наукова новизна роботи полягає у комплексному розгляді театру «Берегиня» як лабораторії постфольклорного вокально-сценічного мистецтва, що поєднує автентичність та інноваційність. Вперше системно проаналізовано естетичні принципи колективу, вокальні й сценічні стратегії, прояви постфольклорного мислення та соціально-комунікативну функцію фольклору на сучасній сцені. Висновки: творчість театру «Берегиня» як феномену сучасного українського вокально-сценічного мистецтва є репрезентативною моделлю постфольклорного синтезу, що формує нову естетику української сцени та визначає перспективи розвитку сучасного сценічного фольклоризму. Використання авторської стилізації, інтерактивності та інноваційних сценічних прийомів підкреслює постфольклорний характер творчості колективу та його здатність поєднувати традицію з актуальними соціально-культурними запитами.