ВЗАЄМОДІЯ ПІАНІСТА ТА СТРУННИКА У КАМЕРНО-АНСАМБЛЕВОМУ ПРОСТОРІ: ТЕХНОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Анотація

Мета статті полягає у виявленні особливостей взаємодії піаніста з виконавцем на струнно-смичковому інструменті з технологічної точки зору з урахуванням специфіки техніки звуковидобування кожного інструмента. Методологія дослідження базується на сукупності наукових підходів, що сприяють розкриттю обраної проблематики, серед яких: компаративний метод для порівняння особливостей артикуляції та прийомів звуковидобування на різних інструментах; емпіричний метод використовується для фіксації реальних ситуацій ансамблевої гри, виявлення проблем інтонаційної, штрихової та тембрової узгодженості; описовий метод спрямований на систематизацію та узагальнення висновків щодо технологічного аспекту ансамблевої взаємодії. Наукова новизна полягає у виявленні специфічних технологічних механізмів ансамблевої взаємодії між піаністом і струнником, що базуються на порівняльному аналізі їх виконавських прийомів. Уперше проаналізовано співвідношення штрихів струнно-смичкових інструментів і фортепіано в ансамблевій практиці, прослідковано їхню взаємозалежність та визначено практичні шляхи досягнення єдності артикуляційно-тембрового звучання в камерно-інструментальному ансамблі, що слугує невід’ємною частиною вдалої ансамблевої комунікації. Висновки. У результаті проведеного дослідження встановлено, що співпраця музикантів у камерному ансамблі відбувається в процесі постійного діалогу та творчої взаємодії, де вирішальне значення мають як виконавська майстерність і технічна підготовка, так і глибоке розуміння специфіки звуковидобування, артикуляції та органологічних характеристик кожного інструмента. Доведено, що взаємодія піаніста та виконавця на струнно-смичковому інструменті в ансамблевому музикуванні ґрунтується на взаємному узгодженні артикуляційних, тембрових і динамічних засобів виразності, що забезпечує інтонаційну єдність ансамблевого виконання. Запропоновано практичні шляхи досягнення максимально однорідного звучання на перший погляд «конфліктних» по тембру та принципу звуковидобування інструментів. Виявлено, що фортепіано, завдяки своїй тембровій гнучкості та широкому динамічному діапазону, виконує функцію своєрідного «посередника» в ансамблі, забезпечуючи темброву акомодацію та баланс звучання. Таким чином, визначено, що свідоме використання виконавських прийомів, артикуляційних і тембрових відповідників у грі на фортепіано сприяє формуванню якісно нового рівня ансамблевої взаємодії, заснованої на співтворчості, слуховій чутливості та інтерпретаційній узгодженості.