ЖАНРОВО-СТИЛЬОВА СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ СОЛОСПІВУ У ТВОРЧОСТІ М. В. ЛИСЕНКА

Анотація

Метою дослідження є вияв чинників та закономірностей жанрово-стильової спеціалізації камерно-вокальної творчості М. В. Лисенка. Методологічну основу роботи забезпечено передусім теоретичними положеннями щодо аналітичних методів роботи з вокальним твором як таким, що належить до родової групи жанрів вокальної музики у їй властивій іманентній природі: це синтетичне утворення (синтез Слова і Музики), де первинне значення мають словесний текст та певні принципи його омузичення (узагальнення, деталізація чи їх поєднання). З цього слідує, що усі структурні компоненти солоспіву (вокальна мелодика, інструментальна партія) повинні розглядатися під кутом зору музичного втілення поетичного першоджерела (архітектоніка вокальної мелодики, інструментальний тематизм), а також включати аспект співвідношення авторських систем (Ком- позитор – Поет). Наукова новизна дослідження полягає у представленні закономірностей жанрово-стильової спеціалізації українського солоспіву, які у творчому досвіді М. В. Лисенка складені як класична основа жанрової диференціації камерно-вокальної творчості: пісня в народному дусі, пісня-романс, романс, монодраматичний солоспів / монолог. Висновки. Такий феномен, як український солоспів уповні виправдано вважається еталонним (знаковим) втіленням української ментальності (епістема «філософії серця» / кордоцентризм та рефлектив- ність світовідчуття). Тому не дивно, що як жанрова форма камерної-вокальної лірики солоспів займає чільне місце у творчій спадщині засновника української національної композиторської школи – М. В. Лисенка. Саме він опрацював внутрішню жанрово-стильову диференційованість солоспіву у її класичних основах. Згідно з цим вже саме поняття «солоспів» претендує на позначення такої цілості, як «камерно-вокальна лірика» з її жан- рово-стильовими різновидами, кожен з яких орієнтований на певні принципи музично-поетичних співвідношень. Останні, власне, й визначають техніку вокалізації словесного тексту з орієнтуванням на втілення поетичного коду його змісту згідно з жанровим різновидом. Це й визначає диференційованість архітектонічних принци- пів вокалізації поетичного першоджерела (міра відтворення мовленнєвої, декламаційної специфіки музичного вираження) та інтонаційно-фактурну спеціалізацію інструментального тематизму, який також завжди має диференційоване вираження у системі музично-поетичних співвідношень. У наступні історичні часи закладені М. В. Лисенком класичні основи жанрова-стильової спеціалізації солоспіву набули значення жанрових інваріантів і, відтак, як способи моделювання жанрової форми камерно-вокальної лірики без втрати звʼязку з інваріантними структурами увійшли до творчості адептів модерну (наприклад, солоспіви Нестора Нижанківського та Василя Барвінського).