АЛГОРИТМИ ЕТНОНАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ У ХОРОВИХ ОБРОБКАХ АНАТОЛІЄМ КОС-АНАТОЛЬСЬКИМ ЛЕМКІВСЬКИХ НАРОДНИХ ПІСЕНЬ

Анотація

Мета роботи. Галицька музична культура межі ХІХ–ХХ століть є унікальним образком намагань творення національного композиторського стилю, що як поняття з певних історико-політичних умов буквально не мало права на свою самоактуалізацію. Така ситуація була складена ще у давні історичні часи, коли власне України як такої не існувало (була хіба що «малоросія»). Відповідно, у подальшому історичному часі власне українське населення, як відомо, також не мало своєї географічно-етнічної автономії: численні етнографічні середовища були буквально розподілені поміж правничими зазіханнями сусідніх держав. Але поміж тим, існувало суто Галицьке середовище, яке попри державницькі перипетії прагнуло просвітницького та професійного вдосконалення, вдаючись до освіти у престижних європейських закладах освіти. Зокрема, Анатолій Йосипович Кос (псевдонім – Кос-Анатольський – уродженець м. Коломиї), під орудою проф. Шухевича та племінниці Соломії Крушельницької Одарки Бандрівської з вокалу та проф. Северина Барбага з музично-теоретичних дисциплін і композиції, – все ж таки склав іспит на звання «вчителя музичної гімназії» (і це попри те, що йому доводилося грати на вечірках молоді та ресторанах, аби фінансово забезпечувати родину). Ситуація з працевлаштуванням КосАнатольського в ролі музичного діяча змінилася аж опісля Другої світової війни: у 1951 році його запрошують викладати музично-теоретичні дисципліни у Львівській консерваторії (і це попри те, що до цього часу він здобув адвокатську кваліфікацію), а в 1954 році здобуває вчене звання доцента. А отже, у статті формулюється питання творчого методу Анатолія Кос-Анатольського (1909–1983) щодо алгоритмів творення національного композиторського стилю – феномена, який у постмодерному часі саморозвитку української музикознавчої думки щодо цього питання набув особливої актуальності. Методологія: в даному випадку, це питання розглядається на основі жанру обробки народної пісні – найбільш ефективного творчого алгоритму на етапі становлення української національної композиторської школи. Більше того, до уваги взято авторський метод опрацювання фольклорного матеріалу у матрицях його етнічної форми ідентичності, що, безсумнівно, має здатність перездійснюватися у таку «відкриту» форму ідентичності щодо загальнолюдського досвіду, як національна форма ідентичності. Наукова новизна пропонованого дослідження полягає у неординарній специфікації питань етнічної та національної форм ідентифікації як надважливого атрибута формування категорії «національний композиторський стиль». Висновки з поданого дослідження формулюються так: поданий у хорові творчості А. Кос-Анатольського образок хорових обробок лемківських народних пісень – це взірцевий алгоритм творчої роботи з фольклорним матеріалом, оскільки йдеться про етнонаціональну ідентифікацію індивідуального композиторського стилю з матрицями загально-академічного музичного досвіду. А отже, у статті формулюється питання творчого методу Анатолія Кос-Анатольського щодо алгоритмів творення національного композиторського стилю – феномена, який у постмодерному часі саморозвитку української музикознавчої думки щодо цього питання набув особливої актуальності. В даному випадку, це питання розглядається на основі жанру обробки народної пісні – найбільш ефективного творчого алгоритму на етапі становлення української національної композиторської школи. Більше того, до уваги взято авторський метод опрацювання фольклорного матеріалу у матрицях його етнічної форми ідентичності, що, безсумнівно, має здатність перездійснюватися у таку «відкриту» форму ідентичності щодо загальнолюдського досвіду, як національна форма ідентичності.