ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ ЯК СКЛАДОВА ВЗАЄМОДІЇ СУБ'ЄКТІВ ПРИ РОБОТІ З ПОСТРАЖДАЛИМИ ВІД ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА

Анотація

У статті розкрито суть перенаправлення як важливої складової міжвідомчої взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству. У центрі уваги – не лише нормативно-правові засади реалізації цього механізму, але й практичні аспекти його застосування фахівцями соціальної роботи в контексті надання комплексної підтримки постраждалим особам. Метою дослідження є визначення змісту, етапів та умов ефективного перенаправлення як інструменту координації зусиль різних суб’єктів на місцевому рівні задля забезпечення доступу постраждалих до якісних послуг із урахуванням їхніх індивідуальних потреб.Актуальність теми зумовлена посиленням ризиків домашнього насильства в умовах повномасштабної війни в Україні, що супроводжується загостренням психологічної напруги в суспільстві, дестабілізацією сімейних систем, зростанням вразливості окремих категорій населення, особливо жінок, дітей, осіб з інвалідністю та внутрішньо переміщених осіб. У таких обставинах питання налагодження чіткої системи перенаправлення, заснованої на принципах довіри, конфіденційності та професійної відповідальності, набуває виняткового значення.У межах дослідження здійснено поетапний аналіз процедури перенаправлення: від первинного виявлення потреб постраждалої особи – до організації ефективної комунікації між фахівцями різних установ і отримання зворотного зв’язку. Особливу увагу приділено ризикам повторної травматизації, необхідності дотримання конфіденційності, важливості особистого контакту між фахівцями та супровідної підтримки постраждалої особи в процесі переходу до іншого надавача послуг. Наголошено, що перенаправлення не повинно обмежуватись формальним заповненням документа, а має передбачати цілісний супровід і створення атмосфери психологічної безпеки.У статті обґрунтовано, що механізм перенаправлення є не лише технологічним інструментом, але й формою професійної етики у соціальній роботі, що відображає рівень розвиненості міжвідомчої взаємодії, культури комунікації між суб’єктами системи та готовності фахівців відповідально реагувати на виклики часу.