ДЕСТРУКТИВНІ КОНФЛІКТИ ТА ЇХ РОЛЬ У ПОШИРЕННІ БУЛІНГУ СЕРЕД СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В УМОВАХ СУСПІЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

Анотація

У статті здійснено теоретичний аналіз деструктивних конфліктів як провідного чинника поширення булінгу серед студентської молоді в умовах соціальних трансформацій, зумовлених воєнним станом в Україні. Обґрунтовано, що посилення психоемоційного напруження, накопичення травматичного досвіду, соціальна фрустрація, вимушене переміщення населення та розрив стійких соціальних зв’язків суттєво підвищують рівень конфліктності в міжособистісних взаємодіях студентського середовища, сприяючи трансформації деструктивних конфліктів у систематичні форми насильницької поведінки, зокрема булінгу (цькування). Особливу увагу приділено тому, що в умовах поєднання очних, дистанційних та змішаних форматів навчання, деструктивні конфлікти дедалі частіше набувають латентного та цифрового характеру, що ускладнює їх своєчасне виявлення, фіксацію та ефективну профілактику. Проаналізовано соціально-педагогічні ризики ескалації конфліктів у булінг, зокрема вплив групової динаміки, дисбалансу влади, порушення норм комунікації та загального зниження конфліктної культури в студентських колективах. Метою статті є теоретичне обґрунтування ролі деструктивних конфліктів у механізмах поширення булінгу серед студентської молоді, а також визначення соціально-педагогічних можливостей та стратегій їх профілактики в закладах вищої освіти в умовах воєнного стану. У статті окреслено основні напрями соціально-педагогічної профілактики, спрямовані на запобігання переходу деструктивних конфліктів у булінг: розвиток навичок ненасильницької комунікації та конструктивного розв’язання конфліктів, впровадження відновних практик і травма-інформованих підходів, посилення ролі органів студентського самоврядування, формування культури нульової толерантності до насильства та агресії в університетському середовищі, а також інтеграція психологічної підтримки та резильєнтності в освітній процес.