«ПЕРШІ ЛАСТІВКИ» ВТРАТИ МОЛОДІ ПОКОЛІННЯ ЦЕНТЕНІАЛІВ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ТА ПЕДАГОГІЧНИЙ КОНТЕКСТИ

Анотація

У аналітичній статті автором здійснено спробу рефлексії реалізованої в Україні освітньої та молодіжної політики, технологій та практик соціально-педагогічної діяльності щодо забезпечення всебічного та гармонійного розвитку та соціальної інтеграції молоді покоління центеніалів. Констатується, що телепроєкти «Перші ластівки» та «Стоп-земля» на широкий загал піднімають проблему відповідності суспільного та поколінного запитів центеніалів із мірою та ступенем їх розуміння, усвідомлення та задоволення відповідними агентами та соціальними інститутами. Зазначається, що соціальним тлом зростання українських центеніалів є складне дитинство кінця 90-х – початку 2000-х, яке характеризується зростанням в умовах функціонування «пострадянського» суспільства, відтворення застарілих соціальних структур та інститутів, «шоком без терапії». Сьогодення центеніалів розвивається в умовах подвійної інституційної системи, масової аномічної деморалізації і масової соціальної ексклюзії. Тому українським центеніалам характерні гедоністичні устремління та споживацькі позиції, безвідповідальність та некомпетентність у побуті, егоїзм, високий рівень прагматизму та часто безпідставні амбіції, брак соціальної нормативності, соціальне відчуження й індивідуалізм, ризикована поведінки й недостатньо сформовані соціальнозначимі якості особистості. Автор наводить індикаторами соціальної втрати покоління центеніалів низьке усвідомлення ними цінності життя, насильницькі моделі взаємодії та нетерпимість до інакшості. Складна соціальна ситуація та доповнені до неї неконструктивні моделі виховання дітей призводить до їх світоглядної обмеженості, конформізму і тотального інфантилізму, особливо в соціально депресивних регіонах України. Подолання даного становища на думку автора лежить у площині активізації факторів та інструментів соціального розвитку молоді – подолання примітивності, а подекуди – нікчемності або фіктивності їх соціального досвіду, набуття ним проактивного, позитивного, формуючого нові конструкти виміру через їх залучення у найширшому контексті цієї дефініції.