НАВЧАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА КУЛЬТУРА ПІД ЧАС ВИКОРИСТАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ЯК ЗАСОБУ ІНСТРУКТУВАННЯ
DOI:
https://doi.org/10.32782/apv/2022.1.2.28Ключові слова:
міжкультурна комунікація, культурні виміри, субординаційна дистанція, індивідуалізм, колективізм, монохронні та поліхронні культури, гендерні роліАнотація
У статті розглядаються питання міжкультурної комунікації у класі із використанням англійської мови як засобу інструктування. Були простежені культурні виміри як вагомі компоненти природного програмування, що визначають можливі моделі поведінки учнів із різного культурного середовища у класі із використанням англійської мови як засобу інструктування. Доведено, що такі параметри культури, як субординаційна дистанція, індивідуалізм – колективізм, маскулінність – фемінність, прийняття – неприйняття невизначеності, прагматизм, стриманість (дистанція, контроль), зумовлюють тип стилю спілкування як у академічній, так і в позаакадемічній соціальній спільноті. Наголошується, що гендерне домінування як вирішальний культурний аспект зумовлює соціальну ситуацію та виділяє певні поведінкові моделі, які необхідно враховувати при застосуванні англійської мови як механізму інструктування в різних ґендерно-домінантних спільнотах. Дослідження базується на культурних класифікаціях, запропонованих Едвардом Т. Холлом, Гертом Хофстедом, Річардом Д. Льюїсом. Наголошується, що взаємодія вчителя та учня, розподіл завдань і визначення способів взаємодії в класі повинні спиратися на культурні типи з врахуванням параметрів культурних вимірів. У мультикультурному класі має домінувати «чутлива мова», а також застосовуватися «міжкультурні мости». Виокремлено адекватні стратегії взаємодії відповідно до моделей поведінки та стилю спілкування в полікультурному середовищі. Доводиться, що ефективний міжкультурний фасилітатор повинен уміти: чітко спілкуватися з мовцями з різного лінгвокультурного середовища; сприяти кооперації у мультикультурних групах; демонструвати гнучкість щодо «зсуву кодів» від одного стилю спілкування до іншого; вміти перефразовувати непрямі твердження для лініарних і прямих членів групи; розпізнавати культурні фактори ризику для стажерів; генерувати множинні фрейми для інтерпретації міжкультурних ситуацій.
Посилання
Banks, J.A. (2011). Educating citizens in diverse societies. Intercultural Education, 22(4), 243–251.
Bennett, M.J. (2004). Becoming interculturally competent. In J.S. Wurzel (Ed.), Toward multiculturalism: A reader in multicultural education. Newton, MA: Intercultural Resource Corporation. Pp. 147–165.
EMI Handbook. URL: https://cip.ku.dk/english/projects-and-collaborations/taec/TAEC_Handbook_FEB_2020_NoEdit.pdf (viewed 10 January, 2022).
Grove, C. (1989). Orientation Handbook for Youth Exchange Programmes. AFS International / Intercultural Programs, Inc., New York. 285 p.
Hall, E.T. (1990). The Hidden Dimension. Anchor Books Editions. 126 p.
Hofstede, G., Hofstede, G.J., Minkov M. (2010). Intercultural Cooperation and Its Importance for Survival. McGrow-Hill eBooks. 576 p. URL: https://e-edu.nbu.bg/pluginfile.php/900222/mod_resource/content/1/G.Hofstede_G.J.Hofstede_M.Minkov%20-%20Cultures%20and%20Organizations%20-%20Software%20of%20the%20Mind%203rd_edition%202010.pdf (viewed 02 November, 2021).
Jandt, F.E. (2001). Intercultural communication: An introduction. Thousand Oaks, Calif: Sage Publications. 532 p.
Kroeber, A.L., Kluckhohn, C. (1952). Culture, a Critical Review of Concepts and Definitions. Cambridge. 324 p.
Naylor, L.L. (1998). American Culture: Myth and Reality of a Culture of Diversity, Westport: Bergin & Garvey. 184 p.
Tupas, R. (2014). Intercultural education in everyday practice. Intercultural Education, 25(4). Pp. 243–254.