ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ПРОФІЛАКТИКИ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ ЕКСТРЕМАЛЬНИХ ПСИХОЛОГІВ

Анотація

У статті йдеться про те, що одними з перших, хто надає психологічну допомогу людям, що постраждали в надзвичайній ситуації природного, техногенного або військового характеру, є екстремальні психологи, які приїжджають на місце катастрофи зі службами екстреного реагування. Саме екстремальні психологи працюють у тому самому моменті та ситуації, де й формується психологічна травма в людини. З огляду на те, що щодня в різні куточки України прилітають вражі ракети, які калічать та вбивають багато людей, у тому числі і дітей, кількість роботи в екстремальних психологів значно збільшилася. У статті порушуються питання: що ж далі відбувається з екстремальними психологами? Як вони справляються з тими негативними емоціями, які на них виплескують постраждалі? Як відновлюють свій стан? Де беруть сили, щоб надалі допомагати іншим та якісно виконувати свої професійні обов’язки? Ці та ще безліч інших питань виникають, зважаючи на роботу екстремальних психологів у зоні надзвичайної ситуації. Наведено, що після роботи з постраждалими в осередку надзвичайної ситуації екстремальні психологи залишаються сам на сам з отриманим досвідом, емоціями, спогадами. На сьогодні ані на законодавчому, ані на практичному рівні немає жодних заходів, які б проводилися з екстремальними психологами після виконання ними завдань у зоні надзвичайної ситуації. Доведено, що вже сьогодні у екстремальних психологів є явно виражені ознаки емоційного виснаження: зниження інтелектуальної та фізичної працездатності, швидка втомлюваність, небажання спілкуватися з іншими, соціальна замкнутість, прагнення до соціальної ізоляції, агресивність та конфліктність. Висловлена думка щодо доцільності створення та впровадження в практику певної процедури, спрямованої на профілактику виникнення професійного вигорання у екстремальних психологів ДСНС, які працювали в зоні надзвичайної ситуації.