НАУКОВІ НАПРЯМИ КЛАСИЧНИХ ТА СУЧАСНИХ ДОСЛІДНИКІВ ПРОБЛЕМИ ПРАВОСВІДОМОСТІ МОЛОДІ

Автор(и)

  • Олександр Михайлович Хлонь

DOI:

https://doi.org/10.32782/psych.studies/2023.2.24

Ключові слова:

правосвідомість, школи права, молодь, формування правосвідомості молоді, напрями вивчення права.

Анотація

Застосування права, що зумовлює функціонування правосвідомих уявлень, базується на розумінні сутності, елементів, механізмів та процедур. Метою дослідження є аналіз та систематизація уявлень про правосвідомість в контексті її розуміння в рамках сучасних та класичних уявлень, концепцій шкіл та положень, визначення основних тенденцій, напрямів та перспектив досліджень. Завдання дослідження – провести системний аналіз основних напрямів та шкіл дослідження права та правових феноменів, вивчення наукових уявлень про правосвідомість, аналіз та порівняння різноманітних позицій щодо вивчення правосвідомості, вивчення сильних та слабких сторін кожної концепції. Методологічними прийомами, використаними нами в процесі дослідження, стали аналіз наукових джерел вітчизняних та зарубіжних науковців, синтез та узагальнення думок учених. Результати дослідження. Є такі школи та напрями розуміння права та правосвідомості. Природно-правова школа. Право божественне, дароване зверху ідеальне уявлення про світ та місце людини у цьому світі, апріорі представлене як таке, що побудоване на засадах гармонії і порозуміння, і лише людська воля, що іде врозріз із власними переконаннями совісті та порядності, порушує цей порядок. Держава визнається колективним розумом у вигляді законотворця, що прагне осягнути наявний порядок, однак зробити це повною мірою неможливо, оскільки він побудований за законами, вищими від законів людини і рівня її розуміння. В рамках теорії природного права основні напрями: психологічний, соціологічний, історичний. Українська філософсько-правова школа визначає право як результат трансцедентального, або божого порядку буття. Позитивістська школа права має такі напрями: нормативістський, юридико- позитивістський, етатистський. Школа правового позитивізму визначає своїми характеристиками: право – це державницькі примусові постанови у формі загальнообов’язкових норм та правил незалежно від їх змісту, право і закон визначаються єдиним цілим і позитивним воно є тоді, коли воно є писаним, позитивність права визначається тим, що воно фактично діюче. Висновки. Можемо говорити про право та правосвідомість як про природну або соціальну формацію, що зумовлена суспільними потребами та можливостями забезпечити виконання загальнообов’язкових норм.

Посилання

Legatum Institute. The Legatum Prosperity Index A tool for transformation. London. United Kingdom. 2021. URL: https://nonews.co/wp-content/uploads/2021/12/PI2021.pdf

Алаіс С.І. Проблема праворозуміння в основних школах права. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. Київ. 2002. 203 с.

Вовк В.М., Олійник У.М. Методологічні засади дослідження права на свободу думки, совісті та релігії. Філософські та методологічні проблеми права. 2019. № 2. С. 27–35.

Бреусенко-Кузнецов А.А. Інтегративно-гуманістична персонологія Г.А. Балла. Вісник Національного технічного університету України «КПІ». Філософія. Психологія. Педагогіка. 2016. 3. С. 87–92.

Бариська Я.О. Природно-правова і позитивістська школи права: порівняльний аналіз основних позицій. Науковий вісник Ужгородського Національного університету. Серія «Право». Ужгород : Видавничий дім «Гельветика», 2018. № 1. 49. С. 9–13.

Братасюк М. Природно-правовий підхід у контексті сучасного правничого методологування. Публічне право. 2013. № 4 (12). С. 203–209.

Білозьоров Є.В., Власенко В.П., Горова О.Б., Завальний А.М., Заяць Н.В. Теорія держави та права. Київ : НАВС, Освіта України, 2017. 320 с.

Буглай Є.В. Дуалізм «природнього» та «позитивного» права як філософська проблема. Проблеми філософії права. 2003. № 1. С. 83–85.

Данильян O.Г., Дзьобань O.П., & Максимов С.І. Філософія права. 2009. Харків : Право, 208 с.

Грищук O.В. Людська гідність у праві: філософський аспект. Львів. 2007. 415 с.

Ґадамер Ґ-.Ґ. Істина і метод. К. Юніверс. Том 1. Герменевтика І. Основи філософської герменевтики. 2000. 464 с.

Калиновський Ю.Ю. Правосвідомість українського суспільства: ґенеза та сучасність. Харків : Право. 2008.

Корнієнко В.В. Загальне та особливе у природно-правовому мисленні. Форум права. 2008. № 2. С. 256–260.

Лук’янова І.Ю. Правове пізнання як основа праворозуміння. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. 2015. № 18. С. 7–9.

Максимов С. Природне і позитивне право як елементи правової реальності. Вісник Академії правових наук України. 2002. № 1 (28). С. 82–92.

Максимов С. (ред.) Велика українська юридична енциклопедія. Нац. акад. прав. наук України. Харків : Право, 2017. 1128 с.

Рабінович С.П. Природно-правові підходи в юридичному регулюванні. Львів : Львівський державний університет внутрішніх справ. 2010. 576 с.

Цвік М.В., Ткаченко В.Д., Богачова Л.Л. Загальна теорія держави і права. Харків : Право. 2002. 432 с.

Хлонь О.М. Ефективність професійної правоохоронної діяльності як запорука формування правосвідомості молоді. Вісник Національного університету оборони України : збірник наукових праць. Київ. НУОУ. 2021. № 6 (64). С. 144–154.

##submission.downloads##

Опубліковано

2023-09-08

Як цитувати

Хлонь, О. М. (2023). НАУКОВІ НАПРЯМИ КЛАСИЧНИХ ТА СУЧАСНИХ ДОСЛІДНИКІВ ПРОБЛЕМИ ПРАВОСВІДОМОСТІ МОЛОДІ. Психологічні студії, (2), 186–194. https://doi.org/10.32782/psych.studies/2023.2.24

Номер

Розділ

Статті