ОСНОВИ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ У ПСИХОЛОГІЧНІЙ ДУМЦІ 19-ГО СТОЛІТТЯ

Анотація

У статті досліджуються концептуальні засади емоційного інтелекту у психологічній думці 19-го століття, з акцентом на внесок Ч. Дарвіна, В. Вундта та В. Джеймса (разом із К. Ланге). Хоча термін «емоційний інтелект» з’явився лише наприкінці 20-го століття, його теоретичне коріння сягає ранніх дебатів про роль емоцій у людському пізнанні, адаптації та поведінці. Еволюційний підхід Ч. Дарвіна переосмислив емоції як біологічно вкорінені, універсально виражені та соціально функціональні. В. Вундт представив структурно-динамічну модель емоційних станів, пропонуючи вимірну, багатовимірну основу для аналізу почуттів в експериментальній психології. В. Джеймс і К. Ланге запропонували соматичну основу емоцій, припустивши, що емоційний досвід виникає зі сприйняття тілесних змін, що заклало основу для сучасного розуміння інтероцепції та самосвідомості. Кожен із цих мислителів зробив свій внесок у переоцінку емоцій як важливих і законних компонентів свідомості, проклавши шлях до сучасних моделей емоційного інтелекту, як-от моделі Дж. Майєра, П. Саловія та Д. Гоулмана. У статті висвітлюється те, як ці теорії 19-го століття формують інтелектуальну тріаду, що лежить в основі сучасного розуміння емоційного інтелекту, як-от: соціальна функціональність, структурна вимірність і втілене усвідомлення. Відновлення зв’язку емоційного інтелекту з його історичним корінням дозволяє глибше оцінити його актуальність в освіті, лідерстві та психічному здоров’ї. Погляд у минуле дозволяє краще зрозуміти, чому емоції стали центральними для міжособистісної взаємодії та саморегуляції в сучасному світі. Це також демонструє, що емоційний інтелект – це не недавній винахід, а історично обґрунтований конструкт, що з’явився в результаті тривалих зусиль, спрямованих на реінтеграцію афектів у наукове розуміння людського розуму.