РОЛЬ КОМПОНЕНТІВ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ У ФОРМУВАННІ КОНСТРУКТИВНОГО КОПІНГУ ТА МІНІМІЗАЦІЇ ДЕЗАДАПТИВНИХ ПРОЯВІВ У ВЕТЕРАНІВ БОЙОВИХ ДІЙ

Анотація

У статті висвітлюється актуальна проблема соціально-психологічної адаптації ветеранів бойових дій в умовах реінтеграції у цивільне середовище, оскільки неефективна адаптація є прямим провісником зростання ризиків соціальної ізоляції та психічних розладів. Саме тому теоретичний аналіз визначив, що життєстійкість є ключовим внутрішнім ресурсом, що забезпечує здатність особистості протистояти травматичному досвіду, тоді як копінг виступає механізмом реалізації цього ресурсу. Проте емпіричний зв’язок між життєстійкістю, копінгом та адаптацією саме у вибірці українських ветеранів залишається недостатньо обґрунтованим. Це зумовило мету дослідження – емпіричне обґрунтування ролі компонентів життєстійкості як ключового психологічного ресурсу у формуванні конструктивних копінг-стратегій, що забезпечують мінімізацію дезадаптивних проявів. У межах емпіричного дослідження було проаналізовано рівень життєстійкості, домінантні копінг-стратегії та показники соціально-психологічної адаптації 35-ти ветеранів із застосуванням U-критерію Манна-Уітні для порівняльного аналізу груп. Встановлено, що ветерани з високим рівнем життєстійкості значно частіше використовують конструктивний, проблемно орієнтований копінг, що призводить до успішної реінтеграції. Натомість дефіцит життєстійкості чітко корелює з домінуванням дезадаптивних стратегій (уникнення), підвищуючи ризик соціальної ізоляції. Таким чином, емпірично доведено, що життєстійкість опосередковує вибір копінгу і є критичним предиктором успішності адаптації. Практичне значення дослідження полягає у наданні наукового обґрунтування для ранньої ідентифікації груп ризику та розробки цільових програм психологічної реабілітації, сфокусованих на розвитку компонентів життєстійкості.