РИТУАЛЬНИЙ АСПЕКТ ТІЛЕСНО-ТАНЦЮВАЛЬНИХ ПРАКТИК

Анотація

Сучасна хореографія у пошуках модерних форм та адекватних сенсів звертається до архаїчних танцювальних практик не лише у контексті їх дослідження і сценічного відтворення, а як до живого досвіду трансформації людської свідомості і тілесності, основ особистісного розвитку, творення усвідомленого простору сутнісної комунікації, у контексті якісного переосмислення суспільного буття людини і навіть її планетарного статусу. Мета статті – культурологічне осмислення ритуальної природи танцю і її трансформації у сучасних тілесних практиках. Наукова новизна. Танець і тілесно-танцювальні практики розглядаються у контексті своєї ритуально-комунікативної сутності. Обґрунтовується ідея, що танець у сучасних соматично-танцювальних студіях виявляє здатність бути важливим моментом не лише конкретних тілесно орієнтованих терапій, а й комплексним і цілісним інструментом становлення людини у сучасному світі. Техногенна цивілізація, екзистенційні кризи, актуалізація архаїчного досвіду людства дають підстави для якісно нового осмислення хореографії, виокремлення її реабілітаційних та терапевтичних функцій у найширшому філософсько-культурологічному контексті. Танець досліджується як ритуал, як певний космологічний інструмент цілісного світогляду, як сакральна комунікація (на рівні природи, іншої людини/суспільства, космосу, Абсолюту, самої себе). У висновку зазначається, що дослідження ритуально-комунікативної природи танцю, його архаїчних сакральних форм у сучасному контексті передбачає трансформацію уявлень про людську тілесність як статичну і закриту структуру. Натомість, пропонуються ідеї тілесного руху як способу самоусвідомлення людини, переживання її цілісності, духовно-тілесної єдності особистості та повної взаємодії із навколишнім світом – стану «ембодіменту» (втіленого тілесного пізнання).