БОГОСЛУЖБОВИЙ СПІВ У КОМПОЗИТОРСЬКІЙ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ (НА ПРИКЛАДІ «ВЕЛИКОГО СЛАВОСЛІВ’Я» З «ВСЕНІЧНОЇ» К. СТЕЦЕНКА)

Анотація

Заявлена наукова проблема пов’язана з актуалізацією шедеврів духовної композиторської творчості представників «нової національно-української церковної музики» (Н. Супрун-Яремко) першої третини ХХ століття у дослідницькій та виконавській царині. Духовна літургійна композиторська творчість К. Стеценка привертає увагу сучасних дослідників, зокрема, в аспекті самобутньої композиторської інтерпретації богослужбової традиції та сучасної виконавської рефлексії. Метою нашої наукової статті є розгляд богослужбового співу у композиторській інтерпретації на прикладі «Великого славослів’я» (1921) з «Всенічної» К. Стеценка у виконавській інтерпретації камерного хору «Київ» (диригент М. Гобдич, 2013). Методологія наукової розвідки базується на поєднанні історико-культурологічного, жанрового, стильового, композиційно-драматургічного, інтерпретаційного підходів. Наукова новизна отриманих результатів дослідження пов’язана з виявленням інноваційних жанрово-стилістичних ознак літургійної творчості К. Стеценка на прикладі «Великого славослів’я» з «Всенічної» в аспекті спадкоємності традиції духовного співу та здійсненого інтерпретаційного аналізу виконавської версії, що постає еталонним зразком в сучасній виконавській практиці (камерний хор «Київ»). Духовний стрій «Великого славослів’я» К. Стеценка увиразнює органічне поєднання хвалебного гімну і покаянної молитви. Апелюючи до псалмодичного типу викладу, композитор комбінує речитативність з наспівною мелодією-наспівом. У Висновках обґрунтовується погляд на літургійну хорову творчість К. Стеценка як втілення тенденцій національного стилеутворення у музичній культурі України першої третини ХХ століття, що визначається спадкоємністю традиції богослужбового співу та опорою на засади національної народної пісенності.