НЕ-РЕМІНІСЦЕНТНІСТЬ ЯК ЕСТЕТИЧНА СТРАТЕГІЯ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ: ВІД ПЕРИФЕРІЇ ДО НОВОЇ ПРИСУТНОСТІ

Анотація

Мета роботи. Концептуалізувати естетичні практики, що функціонують поза системою культурних референцій, через створення теоретичної рамки НЕ-ремінісцентності на основі синтезу концепцій виробництва присутності (Г.У. Ґумбрехт), аури та надлишковості досвіду (В. Беньямін, З. Кракауер) та рекурсивних структур свідомості (Д. Гофстедтер) для аналізу сучасних театральних процесів в українському та міжнародному контексті. Методологія базується на феноменологічному підході до аналізу театрального досвіду як присутності; компаративному методі для зіставлення НЕ-ремінісцентних практик від Ф. Кафки до сучасного театру; структурно-семіотичному аналізі для виявлення рекурсивних механізмів. Ключовим методологічним принципом є аналіз театральних явищ, починаючи з ефектів присутності, а не значення. Наукова новизна. Вперше систематизовано та концептуалізовано театральні практики, що існують від початку XX століття, але не мали адекватного теоретичного осмислення. Введено поняття НЕ-ремінісцентності як естетичної стратегії створення театрального досвіду без апеляції до культурної пам’яті. Продемонстровано, як синтез концепцій присутності, аури та дивної петлі створює продуктивну аналітичну модель для розуміння сучасного театру. Виявлено специфіку функціонування НЕ-ремінісцентних стратегій в українському контексті як відповіді на травматичний досвід та неможливість традиційної репрезентації. Висновки. НЕ-ремінісцентність є продуктивною концептуальною рамкою для аналізу значного сегменту театральних практик XX-XXI століть. Від літературних експериментів Кафки до сучасних імерсивних перформансів простежується спільна логіка відмови від культурних референцій на користь чистої присутності. В українському театрі ці стратегії набувають особливого значення як спосіб роботи з травматичним досвідом війни. Концепція відкриває нові перспективи для театральної критики, освіти та терапевтичних практик.