ПРОФЕСІЙНЕ САМОВДОСКОНАЛЕННЯ ТА САМОВИХОВАННЯ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ЗВО ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА
DOI:
https://doi.org/10.32782/humanitas/2021.5.9Ключові слова:
професійне самовдосконалення, самовиховання, майбутні викладачі, професійні якості, педагогічна діяльністьАнотація
У статті розкрито питання професійного самовдосконалення та самовиховання майбутніх викладачів ЗВО в наукових дослідженнях. Зазначено, що процес самовдосконалення особистості складається з низки етапів, які охоплюють цілу систему взаємопов’язаних методів, серед яких найбільш ефективними вважаємо методи самопізнання, самостимулювання, самопрограмування, самовпливу. Сучасні дослідження свідчать, що сьогодні знання старіють упродовж 3-5 років. З огляду на це перед педагогом постає питання безперервного навчання впродовж усього життя. Таким чином, змінюється парадигма освіти: від «освіти на все життя» до «освіти через все життя». Необхідно вміти вчитися й переучуватися, постійно вдосконалювати свої професійні якості, а саме: володіння системою фундаментальних знань; здатність до самовизначення; розвинуте теоретичне мислення; високий рівень професійної культури; здатність до інтеграції мислення та культуротворчого діалогу; володіння методами наукового пізнання; здатність проєктувати пізнавальні, інформаційні, творчі, дослідницькі моделі та проблемні ситуації. З’ясовано, що самовдосконалення професіоналізму педагогічної діяльності здійснюється шляхом об’єктивного сомооцінювання та самоаналізу, самоконтролю в процесі педагогічного спілкування. Розглядаючи професіоналізм знань як міру оволодіння педагога цілісною системою фахових знань, психолого-педагогічних, методичних, загальних та рефлексивних, можна зазначити, що несформованість хоча б одного переліку знань веде до несформованості професіоналізму знань, а це своєю чергою призводить до непрофесіоналізму педагогічної діяльності загалом. Таким чином, розвиток професіоналізму особистості майбутнього викладача вищої школи відбувається в процесі фахової діяльності та залежить від багатьох факторів, що забезпечують ефективність цього розвитку.
Посилання
Адаменко О.В. Методологія формування джерельної бази історико-педагогічного дослідження. Педагогічний дискурс. 2013. Вип. 15. С. 10–13.
Артемова Л.В., Косенко Ю.М. Модель ступеневої підготовки фахівця дошкільної освіти у вищих навчальних закладах. Психолого-педагогічні проблеми підготовки вчительських кадрів в умовах трансформації суспільства : матеріали міжнар. наук.-теорет. конф. до 80-ї річниці НПУ ім. М.П. Драгоманова. Київ, 2000. Вип. 1. С. 84–86.
Антонова О.Є. Професійне самовдосконалення майбутнього вчителя шляхом розвитку його здібностей та обдарувань. Нові технології навчання : науково-методичний збірник / Інститут інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Академія міжнародного співробітництва з креативної педагогіки. Київ-Вінниця, 2014. Вип. 81. С. 8–13.
Гладкова В.М. Основи акмеології : підручник. Львів : Новий Світ. 2007. 320 с.
Городиська О.М. Формування в студентів потреби у професійному самовдосконаленні. Вісник Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”. Серія : Філологія. Педагогіка. 2016. Вип. 8. С. 65–69.
Івах С.М. Професійне самовиховання і саморозвиток майбутніх вихователів дітей дошкільного віку в умовах ВНЗ. Наукові записки кафедри педагогіки. 2014. Вип. 34. С. 87–94.
Кужельний А.В. Проблема готовності студентів до саморозвитку у галузі професійної освіти. Вісник Чернігівського національного педагогічного університету. Педагогічні науки. 2013. Вип. 108.2. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VchdpuP_2013_2_108_41
Лосєва Н.М. Самовдосконалення викладача : навчально-методичний посібник. Донецьк : ДонНУ, 2004. 300 с.
Павлюх В.В. Теоретичні засади самовдосконалення педагога як чиннику професійного зростання в умовах освітніх змін. Педагогічний вісник. 2015. № 2-3. С. 68–73.