ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ТРИСТОРОННІХ ОРГАНІВ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА

Анотація

Метою статті є дослідження зарубіжного досвіду функціонування національних тристоронніх органів соціального партнерства в розвинутих країнах світу заради підвищення ефективності діяльності національної тристоронньої соціально-економічна ради. У статті досліджено теоретичні та практичні аспекти функціонування національних тристоронніх орга- нів соціального партнерства в розвинутих країнах світу: Німеччині, Франції, Швеції, Польщі, Латвії, Фінляндії, Японії тощо… Розкрито відмінності та переваги діяльності національних тристоронніх органів соціального партнерства зазначених країн. Запропоновано пріоритетні напрями підвищення ефективності діяльності наці- ональної (української) тристоронньої соціально-економічна ради. Сформовано власне розуміння поняття «соціальне партнерство» – це система взаємовідносин та співпраці між найманими працівниками ( організаціями профспілок), з однієї сторони, роботодавцями та їх організація- ми – з іншої, державою та місцевою владою – з третьої, з метою досягнення ними згоди, прийняття спільних рішень, укладання договорів, здійснення погоджених дій, формування соціального компромісу у сферах оплати та умов праці, запобігання страйкам та примирення сторін по вже існуючим конфліктним ситуаціям, дотриму- ючись при цьому культури партнерських відносин. Таке визначення відмінне від думки інших авторів і має особливе значення оскільки, по-перше, визначає соці- альне партнерство саме у сфері соціально-трудових відносин, конкретизує сторони партнерських відносин та їх цілі; по-друге, визначає його комплексно, беручи до уваги характеристики суб’єктів, принципи їх взаємодії, форми співіснування; по-третє, враховує культуру партнерських відносин; по-четверте вказує сфери у яких повинен досягатись соціальний компроміс. Проведено аналіз досвіду європейських країн, вказано на необхідність українським соціальним партнерам пере- йняти у зарубіжних колег прогресивні здобутки: в Німеччини – високу виконавчу дисципліну та ступінь виконання угод на всіх рівнях; у Франції – держану ініціативу в переговорному процесі та чітку регламентацію законодав- ством прав і обов’язків сторін соціального партнерства, а також мінімальних гарантій, які вони повинні забезпечи- ти; у Швеції – діяльність Трудового суду, який є революційним кроком у напрямку розв’язання трудових конфліктів; в Японії – практику по життєвого найму, ставлення до працівника як до найвигіднішої інвестиції; у Польщі – пра- во роботодавців та профспілок на законодавчу ініціативу, вимогу підтверджувати соціальними партнерами свій представницький статус; у Латвії – обов’язковість виконання прийнятих радою соціального партнерства рішень.