ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ МЕТОДИК ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ З ДІТЬМИ-АУТИСТАМИ ТА ЇХ РОДИНАМИ
DOI:
https://doi.org/10.32782/humanitas/2024.2.13Ключові слова:
діти, діти-аутисти, РСА, розлад спектру аутизму, соціальна робота, психотерапевтичні методикиАнотація
Визначено, що аутизм або розлад спектру аутизму (PCA) – це неврологічний розлад, що характеризується низкою симптомів, зокрема дефіцитом соціальної взаємодії, повторюваною поведінкою та стереотипним мисленням, когнітивними інтересами, руховою активністю, наслідуванням. Складність діагностики та труднощі соціальної адаптації дітей з РСА стають важким тягарем для оточення дитини, особливо членів родини. Таку ситуацію можна пояснити соціальним середовищем і власними реакціями членів родини на ритуальну поведінку, специфікою психологічних процесів, соціальною ізоляцією дитини, яка може проявлятися в негативних директивах (осуд, презирство, уникнення) та нейтральні або позитивні реакції (співчуття, жалість). У багатьох випадках через ланцюги асоціацій соціальні інструкції передаються від дитини до її найближчого оточення, особливо до батьків, як людей, які тісно взаємодіють з носієм розладу, в даному випадку – дітьми-аутистами («асоційована стигма»). Або отримувати інструкції від членів родини щодо своїх стосунків із соціальним оточенням («самостигматизація»). Такий хід подій визначає якість життя родини та ступінь її соціалізації, що виражається в рухливості та мобільності членів родини, їх участі в суспільному житті, специфіці стосунків усередині родини, статусів батьків та соціуму, психологічне, емоційне здоров'я та родинне щастя. В українському науковому дискурсі про соціальну роботу є лише поодинокі дослідження, в яких висвітлюються специфічні проблеми хворих на РСА та потреби родин, які їх підтримують. Вітчизняна наукова спілка розглядає це питання більше в дискурсі психології, психіатрії та педагогіки, ніж у контексті соціальних інтервенцій, які передбачають акцентування уваги дослідників на особливостях психічної діяльності людей з аутизмом, міжособистісних стосунків у родині, деталі процесу навчання дітей з аутизмом, але ігнорування соціального та родинного благополуччя. Аналіз методик психотерапевтичної взаємодії з дітьми-аутистами та їх сім’ями показав, що особливу увагу слід приділяти збалансованості адаптаційних потреб сім’ї з її можливостями і ресурсами. У контексті адаптивної соціалізації роль соціальної роботи зосереджена на забезпеченні соціальної підтримки сімей, які виховують дітей з аутизмом, на мікрорівні (індивід і сім’я) і макрорівні (суспільство). Вона зосереджена на підтримці стійкості сім’ї шляхом розширення можливостей кожного члена та сім’ї для включення в соціальний процес.
Посилання
Azar M., Badr L. K. The adaptation of mothers of children with intellectual disability in Lebanon. Journal of Transcultural Nursing, 17(4), 2006. P. 375–380.
Bakar R. A. Understanding support for parents of autistic children through a whatsapp group. Asia Proceedings of Social Sciences. 2019. 4(2). P. 17–120.
Bronfenbrenner U. Ecological models of human development. Readings on the development of children. 1994. 2(1). P. 37–43.
Dushka A. L.Synergetic model of self-organization of family with children with disabilities. Fundamental and applied researches in practice of leading scientific schools. 2017. 20(2). P. 8–19.
Grant N., Rodger S., Hoffmann T. Intervention decision‐making processes and information preferences of parents of children with autism spectrum disorders. Child: care, health and development. 2016. 42(1). P. 125–134.
Halstead E. J., Griffith G. M., Hastings R. P. Social support, coping, and positive perceptions as potential protective factors for the well-being of mothers of children with intellectual and developmental disabilities. International Journal of Developmental Disabilities. 2018. 64(4-5). P. 288–296.
Hartman A. Diagrammatic assessment of family relationships. Social casework. 1978. 59(8). P. 465–476.
Hammond W. Principles of strength-based practice. Resiliency initiatives, 12(2), 2010. P. 1–7.
Karpur A., Lello A., Frazier T., Dixon P. J., Shih A. J. Health disparities among children with autism spectrum disorders: analysis of the national survey of children’s health 2016. Journal of autism and developmental disorders, 49(4), 2017. P. 1652–1664.
Mc.Clelland R. J., Eure D. G. Central conduction time in childhood autism. British Journal of Psychiatry. 1992. P. 659–663.
Parker M. L., Molteni J. Structural family therapy and autism spectrum disorder: Bridging the disciplinary divide. The American Journal of Family Therapy, 45(3), 2017. P. 135–148.
Poston D., Turnbull A., Park J., Mannan H., Marquis, J., Wang M. Family quality of life: A qualitative inquiry. Mental retardation.2003. 41(5). P. 313–328.
Roberts C. A., Smith K. C., Sherman A. K. Comparison of online and face-toface parent education for children with autism and sleep problems. Journal of autism and developmental disorders. 2019. 49(4). P. 1410–1422.
Zuna N. I., Turnbull A., Summers J. A. Family quality of life: Moving from measurement to application. Journal of Policy and Practice in Intellectual Disabilities. 2009. 6(1). P. 25–31