ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ МЕТОДИК ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ З ДІТЬМИ-АУТИСТАМИ ТА ЇХ РОДИНАМИ

Анотація

Визначено, що аутизм або розлад спектру аутизму (PCA) – це неврологічний розлад, що характеризується низкою симптомів, зокрема дефіцитом соціальної взаємодії, повторюваною поведінкою та стереотипним мисленням, когнітивними інтересами, руховою активністю, наслідуванням. Складність діагностики та труднощі соціальної адаптації дітей з РСА стають важким тягарем для оточення дитини, особливо членів родини. Таку ситуацію можна пояснити соціальним середовищем і власними реакціями членів родини на ритуальну поведінку, специфікою психологічних процесів, соціальною ізоляцією дитини, яка може проявлятися в негативних директивах (осуд, презирство, уникнення) та нейтральні або позитивні реакції (співчуття, жалість). У багатьох випадках через ланцюги асоціацій соціальні інструкції передаються від дитини до її найближчого оточення, особливо до батьків, як людей, які тісно взаємодіють з носієм розладу, в даному випадку – дітьми-аутистами («асоційована стигма»). Або отримувати інструкції від членів родини щодо своїх стосунків із соціальним оточенням («самостигматизація»). Такий хід подій визначає якість життя родини та ступінь її соціалізації, що виражається в рухливості та мобільності членів родини, їх участі в суспільному житті, специфіці стосунків усередині родини, статусів батьків та соціуму, психологічне, емоційне здоров'я та родинне щастя. В українському науковому дискурсі про соціальну роботу є лише поодинокі дослідження, в яких висвітлюються специфічні проблеми хворих на РСА та потреби родин, які їх підтримують. Вітчизняна наукова спілка розглядає це питання більше в дискурсі психології, психіатрії та педагогіки, ніж у контексті соціальних інтервенцій, які передбачають акцентування уваги дослідників на особливостях психічної діяльності людей з аутизмом, міжособистісних стосунків у родині, деталі процесу навчання дітей з аутизмом, але ігнорування соціального та родинного благополуччя. Аналіз методик психотерапевтичної взаємодії з дітьми-аутистами та їх сім’ями показав, що особливу увагу слід приділяти збалансованості адаптаційних потреб сім’ї з її можливостями і ресурсами. У контексті адаптивної соціалізації роль соціальної роботи зосереджена на забезпеченні соціальної підтримки сімей, які виховують дітей з аутизмом, на мікрорівні (індивід і сім’я) і макрорівні (суспільство). Вона зосереджена на підтримці стійкості сім’ї шляхом розширення можливостей кожного члена та сім’ї для включення в соціальний процес.