ДИНАМІКА РОЗВИТКУ НОВОЇ ТАНЦЮВАЛЬНОЇ МОВИ БАЛЕТНОГО МИСТЕЦТВА УКРАЇНИ ХХ СТОЛІТТЯ
DOI:
https://doi.org/10.32782/apv/2024.4.20Ключові слова:
класичний танець, балет, хореографічне мистецтво, світовий досвід, виконавська майстерність, хореографічна лексика.Анотація
У статті розглянуті динамічні зміни жанрової структури та танцювальної мови балетного мистецтва України ХХ століття від зародження до сучасності. Зазначено, що в перших студіях і школах хореографічна освіта здійснювалася ще в ХІХ столітті з урахуванням світового досвіду; з’ясовані особливості його використання в процесі становлення класичного танцю в Україні. Схарактеризована специфіка формування українського балету в контексті кращих балетних зразків європейського мистецтва. Розкриті умови становлення і формування українського балетного мистецтва у зв’язку з історико-політичними і соціальними умовами розвитку України. Констатовано, що українська культура спиралася на гуманістичну традицію загальнолюдських цінностей, що знайшло втілення у своєрідності жанрів і форм балетного національного мистецтва. Розвиток професійного українського балету йшов у річищі трьох напрямів, які взаємодіяли між собою, дотримуючись орієнтації на західноєвропейську французьку та італійську хореографію, канонів класичної школи танцю і класичного балету, підтримку та нового бачення українських народних хореографічних традицій. Формування якісно нової танцювальної лексики національного балету, його сучасних форм позначене трансформацією й естетичним оновленням традицій і форм класичного хореографічного театру. Акцентовано увагу на тому, що український балетний театр другої половини ХХ століття переживає якісні зміни, які характерні інтеграцією і синтезом класичного танцю з осучасненими формами української народно- сценічної хореографії. Виявлені засоби і прийоми збагачення образно-стилістичної палітри класичного танцю, які утворюють унікальну систему художньо-виразової мови, що дозволяє створювати неповторні хореографічні образи. Зазначено, що особливістю хореографічного мистецтва є його безпосередній зв’язок з музикою, який сприяв багатогранному розкриттю хореографічного образу в його яскравості та повноті, впливаючи на його темпо-ритмічну структуру; зв’язок з літературою, яка є прикладом багатожанровості, стилістичного розмаїття. Встановлено, що у танцювальному мистецтві балетмейстер, хореограф, виконавець є активними учасниками створення цілісної жанрово-хореографічної композиції, яка презентує взаємопов'язані процеси загальної динамічної системи танцювального твору, а їх перетворення і є процесом танцю.
Посилання
Горбатова Н. О. Становлення мистецтва класичного танцю в Україні (20-30-ті рр. ХХ ст.): автореф. дис. канд. іст. наук : 17.00.01 / Київський нац. ун-т культури і мистецтв. К., 2004. 177 с.
Володько В. Ф. Роль класичного танцю у створенні українського національного балету (до сторіччя з дня народження заслуженої артистки України Г. О. Березової). Мистецтвознавчі записки. 2009. Вип. 16. С. 286-292.
Зарецька І. А. Історія зародження та створення українського класичного балету. Педагогічні науки. 2011. Вип. 58. С. 48 – 51.
Станішевський Ю. Балетний театр Радянської України 1925-1985 : шляхи і проблеми розвитку. Київ: Музична Україна, 1986. 240 c.
Шабаліна О.М. Книга М. Пастернакової «Українська жінка в хореографії» як спроба осмислення творчості емансипованих сучасниць. Культура України : зб. наук. пр. Вип. 19. Х. : ХДАК, 2007. С. 168 – 173.
Шабаліна О. (2016). Розвиток українського хореографічного мистецтва на початку ХХ ст.: джерела та тенденції. ВІСНИК Львівської національної академії мистецтв. Вип. 28. С.263 – 273.