ЕВОЛЮЦІЯ ГУМАНІСТИЧНОЇ ПАРАДИГМИ ОСВІТИ У ФІЛОСОФСЬКО-ПЕДАГОГІЧНІЙ ТРАДИЦІЇ

Анотація

У статті здійснено аналіз еволюції гуманістичної парадигми освіти у філософсько-педагогічній традиції та окреслено її значення для осмислення ціннісних засад сучасної освітньої політики і практики. Актуальність дослідження зумовлена трансформаціями системи вищої освіти в умовах глобалізації, стандартизації та посилення управлінського підходу до навчання, що актуалізує проблему збереження людського виміру освіти. Метою статті є простежити основні етапи формування гуманістичної парадигми освіти у педагогічній думці та виявити її концептуальне значення для розуміння ролі особистості в освітньому процесі. Методологічну основу дослідження становлять історико-філософський та історико-педагогічний підходи, що забезпечують аналіз еволюції гуманістичних ідей у різних культурно-освітніх контекстах. У роботі застосовано методи теоретичного аналізу, інтерпретації та систематизації наукових джерел. У результаті дослідження показано, що гуманістична парадигма формується як послідовна традиція, яка зміщує акцент від освіти як механізму дисциплінарного впливу до розуміння навчання як простору становлення суб’єктності, автономії та моральної відповідальності. Виявлено, що у ХХ столітті ця парадигма зазнає суттєвого оновлення під впливом прагматичної педагогіки, гуманістичної психології та критичної педагогіки, а в сучасному європейському дискурсі інтерпретується як методологічна альтернатива редукції освіти до вимірюваних результатів. З’ясовано, що українська педагогічна традиція формує власну модель гуманістичної парадигми, засновану на принципах людиноцентризму, аксіологічної спрямованості та особистісно орієнтованого навчання. Теоретичне значення статті полягає в систематизації ключових етапів розвитку гуманістичної парадигми та обґрунтуванні її ролі як ціннісної рамки сучасної професійної підготовки.