САМОПРЕЗЕНТАЦІЯ ТА ПОЗИЦІЮВАННЯ ЯК ФЕНОМЕН ПСИХОЛОГІЧНОГО АРАНЖУВАННЯ ЦІЛІСНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Анотація

Особистість, будучи, по суті, холістичною даністю, відкритою індивіду у вигляді образу «Я», у структурному відношенні відтворює безпосередній сенс ситуаційних взаємин як таких. Наголошується, що самопрезентація як інтернальне явище має продовження у сферу комунікативно-інтерактивного здійснення особистості у вигляді апелювання до відповідних поведінкових патернів, що співвідносяться з проявом домінантності/недомінантності як найбільш загальної суб’єктної характеристики індивіда взагалі. На основі судження про діалектичну протипоставленість мимовільної та довільної самопрезентації сформульовано висновок про неї як флексибельну функціональну систему, спрямовану на забезпечення процесуальної пристосовності комуніканта до загальної ідеї ситуації за рахунок стеження за самопрезентацією партнера та відповідного свідомого підстроювання до нього з метою створення спільного міжособистісного простору. Перехід від фатичного рівня спілкування до рівня, пов’язаного з установкою на результат, що передбачає отримання від партнера певних преференцій, є причиною звернення комуніканта до ознак потрібної для цього ролі, що перетворює самопрезентацію на те чи інше контекстуальне позиціонування з апелюванням до фактів соціального научіння, які вже самі собою підвищують перспективу шуканого результату. Наголошується на об’єднанні свідомої самопрезентації з позиціонуванням у єдиній функціональній системі, корисним результатом якої є не так створення спільного міжособистісного комунікативного простору, як отримання особистісних чи статусних преференцій, продиктованих наявною ситуацією. Сформульовано загальний висновок, згідно з яким самопрезентація відбувається за ознаками як актуалізації мимовільної та свідомої схем, так і позиціонування рольових ознак, отриманих під час соціального научіння.