КОМУНІКАТИВНА ПРИРОДА ТАНЦЮ: СЕМІОТИЧНИЙ АСПЕКТ
DOI:
https://doi.org/10.32782/facs-2024-2-16Ключові слова:
танець, комунікація, семіотичний аналіз, знак, символ, культурний код, пластичний код.Анотація
У статті досліджується комунікативний потенціал танцю як культурного феномену. Танцювальна лексика експлікується як різновид невербальної мови, здатної виражати людські думки і почуття, символи і коди колективного несвідомого, культурну ідентичність, усі нюанси людських переживань подій навколишнього світу, у тому числі й травматичного досвіду війни. Мета статті – аналіз образно-пластичної комунікації в танці на основі структурно-семіотичного підходу. Методологія. Основним методологічним підходом в дослідженні комунікативної природи танцю став семіотичний аналіз. Також були використані структурний метод, системний підхід, метод термінологічного аналізу. Наукова новизна. Вперше визначені й проаналізовані основні елементи структури комунікативного процесу в танці на основі семіотичного підходу. Поглиблено експлікацію поняття «культурний код», на основі якого відбувається розшифровування значень хореографічного тексту, висвітлені особливості пластичного танцювального коду. Висновки. Невербальна знаково-символічна мова танцю, укорінена в архетипах традиційної культури, розвивалася під впливом світоглядних, соціокультурних, етнонаціональних чинників. Основними елементами знаково- комунікативної системи танцю є жести, міміка та пози тіла, які доповнюються семантикою костюма, танцювальних атрибутів. З певної послідовності жестів складається танцювальна фраза, яка не тільки виражає зміст, але й є основою танцювального художнього образу. Послідовна сукупність фраз складається в цілісний художній текст – хореографічну композицію, в якій репрезентується змістовне наповнення танцю в різноманітті його соціокультурних функцій. Виражальна мова танцю долає вербальні комунікативні бар’єри та сприяє налагодженню міжкультурного діалогу, транслюючи культурні значення і смисли в найбільш виразній і доступній для сприйняття й розуміння формі.
Посилання
Герц І. Культурологічні засади вивчення танцю як форми комунікації. Альманах "Культура і Сучасність". 2018. Вип. 1. С. 63–68. DOI: https://doi.org/10.32461/2226-0285.1.2018.148184.
Герчанівська П. Е. Культурна ідентичність як ресурс суспільного розвитку. Культура і сучасність: альманах. 2021. № 2. С. 3–9.
Головей В. Ю. Семіотика візуальних мистецтв: проблема знаково-символічної репрезентації. Науковий вісник Волинського національного ун-ту імені Лесі Українки. Філософські науки. 2016. № 5. С. 230–234.
Гордєєв В. Український народний танець на Поліссі: регіональні особливості лексики: дис. ... канд. мистецтвознавства.: 26.00.01. Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника. Івано-Франківськ, 2020. 230 с.
Жуйсюе Ч., Водяна В. Естетика українського народного традиційного танцю: семіотичний підхід. Укр. культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку. Напрям: Мистецтвознавство : наук. зб. 2021. Вип. 38. С. 139–145. DOI: https://doi.org/10.35619/ucpmk.v38i.481.
Кіндер К. Р. Семантика пластичних символів народної танцювальної культури українців: автореф. дис... канд. мистецтвознавства: 17.00.01. Київський національний ун-т культури і мистецтв. К., 2007. 19 с.
Композиція. Енциклопедія сучасної України. Т. 14. URL: https://esu.com.ua/article-4386 (дата звернення: 19.14.2024).
Павлюк Л. Знак, символ, міф у масовій комунікації. Львів: ПАІС, 2006. 120 с.
Сільченко Т. І. Жест у пластиці рук як прийом художньої виразності в контексті образотворчого мистецтва: типологічний аспект. Науковий вісник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого. 2022. № 31. С. 24–35. DOI: https://doi.org/10.34026/1997-4264.31.2022.267515.
Чепалов О. Хореологія як наука: культурологічні та мистецтвознавчі аспекти. Танцювальні студії. 2018. №1. С. 16–27. DOI: https://doi.org/10.31866/2616-7646.1.2018.140392.
Charles W. Morris. Writings on the General Theory of Signs. The Hague: Mouton, 1971. 485 p. URL: https://www.degruyter.com/document/ doi/10.1515/9783110810592.415/html (дата звернення: 19.04.2024).
Hyatt J., Simons H. Cultural Codes – Who Holds the Key? The Concept and Conduct of Evaluation in Central and Eastern Europe. Evaluation. 1999. №5 (1). P. 23–41. DOI: https://doi.org/10.1177/13563899922208805.
Peirce’s Theory of Signs. Cambridge: Cambridge University Press. 2007. URL: https://plato.stanford.edu/entries/peirce-semiotics/ (дата звернення: 19.04.2024).
Pejoska J., Durall E., Bauters M., Leinonen T. Culture coding. International Journal of Design Creativity and Innovation. 2022. №10 (3). P. 161-178. DOI: https://doi.org/10.1080/21650349.2022.2074144.
Short T. Peirce’s Theory of Signs. Cambridge: Cambridge University Press, 2007. 374 р. URL: https://www.cambridge.org/core/books/peirces-theory-of-signs/4AEB836491A1DC23F5CAB20E4A630919 (дата звернення: 19.04.2024).
