ТЕНДЕНЦІЇ ВИКИДІВ ДІОКСИДУ ВУГЛЕЦЮ ЯК ЧИННИКА КЛІМАТИЧНИХ ЗМІН В АТМОСФЕРНЕ ПОВІТРЯ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ ВІД СТАЦІОНАРНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ ЇХ ОБСЯГІВ
DOI:
https://doi.org/10.32782/pcsd-2023-3-7Ключові слова:
діоксид вуглецю, зміни клімату, адміністративно-територіальні одиниці, кратність перевищення, внесок до обласного рівня, поліноміальна модель 2-го ступеня, прогнозування, тенденція до зменшенняАнотація
Метою дослідження є висвітлення та оцінка обсягів викидів діоксиду вуглецю, як чинника кліматичних змін, в атмосферне повітря Житомирської області від стаціонарних джерел за період 2005 – 2021 рр., а також прогнозування їх обсягів. Методологія. Інформаційною базою досліджень стали матеріали Державної служби статистики в Житомирській області. Оцінювали динаміку викидів діоксиду вуглецю від стаціонарних джерел за період 2005–2021 рр. в цілому по Житомирській області та в розрізі її адміністративно-територіальних одиниць; проводили ранжування регресійних моделей обсягів викидів за величинами достовірності апроксимації та значенням загальної похибки; здійснювали прогноз обсягів викидів діоксиду вуглецю від стаціонарних джерел. Наукова новизна полягає у висвітленні регіональних тенденцій викидів діоксиду вуглецю в атмосферне повітря Житомирської області від стаціонарних джерел та прогнозування їх обсягів. Висновки. Починаючи з 2005 р. до атмосферного повітря Житомирської області надійшло 11628,7 тис. т діоксиду вуглецю, а його граничні значення відповідали 2005 р. (236,4 тис. т) та 2009 р. (876,2 тис. т). Обсяги викидів діоксиду вуглецю у 2016 – 2021 рр. перевищували рівень 2015 р., а їх відповідні значенням становили від 111% (2016 р.) до 130% (2018 р.), а у 2021 р. – 114,9%. Відмічено нерівномірний розподіл обсягів викидів діоксиду вуглецю від стаціонарних джерел забруднення в межах адміністративно-територіальних одиниць Житомирської області: мінімальні значення – 0,1 тис. т – мали місце у Бердичівському (2012 р.), Ємільчинському (2012 – 2014 рр.), Лугинському (2014 р.), Малинському (2016 р.) та Черняхівському (2010 – 2012 рр. та 2014 р.) районах та м. Новоград-Волинський (2014 р.) – 21,6 тис. т, максимальні – 92,9 тис. т – Бердичівському районі (2014 р.) та у м. Житомир (2010 р.) – 359,1 тис. т. Частка районів у загальних обсягах викидів діоксиду вуглецю по області складала 33,2%, міст – 66,8% (у 2021 р. внесок новостворених районів складав 15,2% (Бердичівський), 48% (Житомирський), 20% (Коростенський), 16,8% (Новоград-Волинський)). За період 2010 – 2020 рр. перевищення середнього по області обсягу викидів діоксиду вуглецю від 1,3 до 11,2 разів мали місце у всіх містах, за виключенням м. Новоград-Волинський (2014 р. і 2017 р.) та у 1,7 – 3 рази у Новоград-Волинському районі (за виключенням 2010 р.). За здійсненим прогнозом у наступні періоди обсяги викидів діоксиду вуглецю від стаціонарних джерел в атмосферне повітря Житомирської області будуть зменшуватися і становитимуть 574,7 тис. т у 2023 р., 522,5 тис. т у 2024 р. та 493,9 тис. т у 2025 р.
Посилання
Anwar A., Younis M., Ullah I. Impact of Urbanization and Economic Growth on CO2 Emission: A Case of Far East Asian Countries. Int J Environ Res Public Health. 2020. 17(7):2531. DOI: 10.3390/ijerph17072531.
Choomkong A., Sirikunpitak S., Darnsawasdi R., Yordkayhun S. A study of CO2 Emission Sources and Sinks in Thailand. Energy Procedia. 2017. 138. P. 452–457. DOI: 10.1016/j.egypro.2017.10.198.
Crippa M., Guizzardi D., Banja M., Solazzo E., Muntean M., Schaaf E., Pagani F., Monforti-Ferrario F., Olivier J., Quadrelli R., Risquez Martin A., Taghavi-Moharamli P., Grassi G., Rossi S., Jacome F. O. D., Branco A., San-Miguel-Ayanz J., Vignati E. CO2 emissions of all world countries. Publications Office of the European Union, Luxembourg, 2022. DOI: 10.2760/730164.
Dietz T., Rosa E.A. Effects of population and affluence on CO2 emissions. PNAS. 1997. 94 (1). P. 175–179. DOI: 10.1073/pnas.94.1.175.
Eyuboglu K., Uzar U. The impact of tourism on CO2 emission in Turkey. Current Issues in Tourism. 2020. 23(13). Р. 1631-1645. DOI: 10.1080/13683500.2019.1636006.
Fragkias M., Lobo J., Strumsky D., Seto K.C. Does Size Matter? Scaling of CO2 Emissions and U.S. Urban Areas. PLoS ONE. 2013. 8(6): e64727. DOI: 10.1371/journal.pone.0064727.
García-Sanz-Calcedo J. Study of CO2 emissions from energy consumption in Spanish hospitals. Vibroengineering PROCEDIA. 2019. 26. Р. 46–51. DOI: 10.21595/vp.2019.20965.
Ghouali Y.Z., Belmokaddem M., Sahraoui M.A., Guellil M.S. Factors Affecting CO2 Emissions in the BRICS Countries: A Panel Data Analysis. Procedia Economics and Finance. 2015. 26. Р. 114–125. DOI: 10.1016/ S2212-5671(15)00890-4.
Herasymchuk L.O., Valerko R.A. Coverage of climate change trends in Zhytomyr over a 19-year period. Scientific developments of Ukraine and EU in the area of natural science : Collective monograph. Riga : Baltija Publishing, 2020. P. 85-101. DOI: https: 10.30525/978-9934-588-73-0/1.6.
Hossain S. An Econometric Analysis for CO2 Emissions, Energy Consumption, Economic Growth, Foreign Trade and Urbanization of Japan. Low Carbon Economy. 2012. 3(3A). Р. 92–105. DOI: 10.4236/lce.2012.323013.
Huang W., Saydaliev H.B., Iqbal W., Irfan M. Measuring the Impact of Economic Policies on CO2 Emissions: Ways To Achieve Green Economic Recovery In the Post-COVID-19 Era. Climate Change Economics. 2022. 13(03), 2240010. DOI: 10.1142/S2010007822400103.
Liu Y., Kumail T., Ali W., Sadiq F. The dynamic relationship between CO2 emission, international tourism and energy consumption in Pakistan: a cointegration approach. Tourism Review. 2019. 74(4). Р. 761–779. DOI: 10.1108/TR-01-2019-0006.
Mukhlis M. The Causality between Human Capital, Energy Consumption, CO2 Emissions, and Economic Growth: Empirical Evidence from Indonesia. International Journal of Energy Economics and Policy. 2020. 9(2). Р. 98-104. DOI: 10.2139/ssrn.3626060.
Pata U.K., Aydin M. Persistence of CO2 emissions in G7 countries: a different outlook from wavelet-based linear and nonlinear unit root tests. Environ Sci Pollut Res. 2023. 30. Р. 15267–15281. DOI: 10.1007/s11356-022-23284-2.
Quéré C.L., Jackson R.B., Jones M.W., Smith A.J.P., Abernethy S., Andrew R.M., De-Gol A.J., Willis D.R., Shan Y., Canadell J.G., Friedlingstein P., Creutzig F., Peters G.P. Temporary reduction in daily global CO2 emissions during the COVID-19 forced confinement. Nature Climate Change. 2020. 10. Р. 647-653. DOI: 10.1038/s41558-020-0797-x.
Shan Y., Guan D., Zheng H., Ou J., Li Y., Meng J., Mi Z., Liu Z. & Zhanget Q. China CO2 emission accounts 1997–2015. Sci Data. 2018. 5, 170201. DOI: 10.1038/sdata.2017.201.
Uzair M.A., Gong Z., Ubaid M.A., Asmi F., Muhammad R. CO2 emission, economic development, fossil fuel consumption and population density in India, Pakistan and Bangladesh: A panel investigation. Finance and Economics. 2020. 27(1). Р. 18–31. DOI: 10.1002/ijfe.2134.
Zou S., Zhang T. CO2 Emissions, Energy Consumption, and Economic Growth Nexus: Evidence from 30 Provinces in China. Mathematical Problems in Engineering. 2020, 8842770. DOI: 10.1155/2020/8842770.
Валерко Р.А. Екологічна оцінка змін клімату на території м. Коростень Житомирської області. Вісник ЖНАЕУ. 2015. № 2(50), т. 1. С. 46–54. URL: http://ir.znau.edu.ua/handle/123456789/3334 (дата звернення 14.10.2023).
Герасимчук Л.О., Валерко Р.А., Мартенюк Г.М. Тенденції зміни клімату на території м. Новоград-Волинський Житомирської області. Наукові горизонти. 2018. 2(65). С. 42–50. URL:http://ir.znau.edu.ua/handle/123456789/9497 (дата звернення 14.10.2023).
Горошкова Л.А., Хлобистов Є.В., Трофимчук, В.О. Економіко-статистичне моделювання детермінант динаміки забруднення довкілля України. Економіка і організація управління. 2019. 2(34). С. 46–55. DOI: 10.31558/2307-2318.2019.2.5.
Пацева І., Aлпатова O., Рибак O., Циганенко-Дзюбенко І., Медвідь O. Озеленення даху як захід по адаптації зміни клімату на прикладі м. Житомир. Проблеми хімії та сталого розвитку. 2022. 3. С. 67–74. DOI: 10.32782/pcsd-2022-3-9.
